ВНИМАНИЕ

Материалы публикуемые в блоге это интернет обзор местных и зарубежных средств массовой информации.
Все статьи и видео представлены для ознакомления, анализа и обсуждения.
Мнение администрации блога и Ваше мнение, могут частично или полностью не совпадать с мнениями авторов публикаций.

четверг, 13 апреля 2017 г.

Бити в дзвони, задирати поділ та з'їсти "котика": Як відзначали Великдень стародавні українці

Ми можемо більше не постувати перед Великоднем, не ходити в церкву на всю ніч, а паски купувати в магазині, але традиції свої предків треба знати, бо лихо тому народові, який не знає, чим він колись жив

Як стародавні українці готувалися до Великодня, що має бути на столі і у великодньому кошику, коли готувати паски і у що вірили наші пращури Depo.ua попросив розповісти кандидата філологічних наук, доцента кафедри фольклористики Національного університету ім. Шевченка Олесю Наумовську.
ВЕЛИКДЕНЬ. ДОХРИСТИЯНСЬКА ВЕРСІЯ
Великдень з одного боку – одне з основних християнських свят. З іншого – це свято має потужне язичницьке дохристиянське коріння, що прослідковується абсолютно в усіх обрядах і атрибутиці, тому і розмову треба починати з Великодньої дати. Її обчислюють наступним чином: від весняного сонцестояння простежується час, коли відбувається перший повний Місяць і в наступну неділю після нього маємо Великдень.
В старовину Сонцю надавалося колосальне значення, а весняне сонцестояння вважалося календарним початком року. Календар утворився ще тоді, коли наші пращури навчилися відзначати по Сонцю і Місяцю кращий час для полювання та риболовлі. Потім, перейшовши до відтворюваної форми господарства, вони звернули увагу, що фази Сонця й Місяця впливають ще й на врожай.
Календар подібний до колеса і поділений на фази сонцестояння – наші предки вірили, що коли воно відбувається, межа ніж світами (небесний, наш земний, і підземний) стає настільки тонкою, що дуже легко відбувається між цими світами перехід. Тому у Великодніх святах простежується й культ загиблих пращурів.
Комплекс Великодніх свят починався на Благовіщеня і закінчувався на Рахманський Великдень, відомий ще як поминальний та навський тиждень.
БЛАГОВІЩЕННЯ. ЗЕМЛЯ ГОТОВА РОДИТИ
За уявленнями наших пращурів (а ми в цій розповіді будемо спиратися тільки на народне, не релігійне) земля і небо є немов шлюбною парою, які свого часу були розведені, але рано чи пізно сходяться. Небо запліднює землю вологою і далі вона має відпочивати. І як чоловікові не можна турбувати жінку, так до Благовіщеня заборонялося щось із землею робити, впливати на неї чимось гострим: орати, копати.
На Благовіщеня весна остаточно поборює зиму, земля вже вважається такою, що готова родити і з цього часу (але не на саме свято) дозволялися її обробляти, контактувати з нею. І старі і молоді обов'язково мали вийти босоніж і потоптати ряст – вважалося, що як топтатимеш ряст, то увесь рік будеш мати силу. Навіть дуже стареньких виносили і ставили на травичку, щоб вони "ще рік ряс потоптали", тобто прожили ще рік.
Дівчата починають водити біля церкви кривого танцю, ідуть шукати пролісок – дівчина, яка його знайде, буде красивою і щасливою. Водою із вкинутим туди проліском дівчата вмивалися, також вважалося, що це дасть красу.
До Благовіщеня господарі виносили вулики, виганяли з хліва худобу – всі та все мало стати під сонце.
Якщо казати про суміш церковного і народного, освячену проскурку з церкви бджолярі розмішували з медом, землероби із землею і розкидали по чотири боки городу. Тобто усі дії цього періоду мали функцію замовляння на майбутнє, прогнозування майбутнього добра.
ВЕРБНА НЕДІЛЯ. ПАЛИЧКА-ВИРУЧАЛОЧКА СТАРОДАВНІХ УКРАЇНЦІВ
Кожного року в соцмережах підіймається тема, чому Неділя саме вербна, якщо згідно з біблейськими історіями Ісуса, який в'їхав в Єрусалим на ослику зустрічали пальмовими гілками. Мабуть, вербна через те, що пальма в наших широтах не росте.
В цей час актуалізувалася плодюча сила природи, верба має неперевершену здатність до "воскресіння", родючості – застроміть її будь-де, і верба оживе, розквітне. Тому саме вона, пояснює Олеся Наумовська. Наші пращури наділяли вербу неперевершеною здатністю надавати життєву силу. Треба було з'їсти вербового "котика" ще по дорозі з церкви додому – тоді матимеш силу з верби на увесь рік, і всіх кого зустрінеш, особливо рідних, треба було гілочкою верби "посікти".
Вдома господар торкався вербовою гілкою всієї худоби, її застромляли на городі, щоб мати добрий врожай, обсаджували сад і водойми. Вперше на вигін худобу виганяли вербовими гілками, перед тим як випікати паски, вербовою гілочкою розпалювали піч.
Свячену вербу наділяли здатністю розганяти грозові хмари, гасити пожежі, захищати людину під час далекої подорожі. В домовину покійникові також клали шматочок верби, особливо бабі-повитусі, яка вважалася тою, хто переводить людину до світу живих - їй клали вербову гілочку, щоб вона могла відганяти потерчат, бо вона ж перебуває на межі світів.
СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ. ПАСКА ЯК ДИТИНА, БОЖЕСТВО І ФАЛЛІЧНИЙ СИМВОЛ
В цей тиждень аскеза мала бути особливою, це відмова не тільки від скоромного та статевих стосунків, а й від будь-яких примх, задоволень та пустощів. Повний контроль і влада над собою.
Починаються приготування до Великодня. В Чистий четвер господині викидали з хати увесь мотлох, наводили лад, робили писанки і крашанки (крашанка - однокольорове варене яйце, писанка – пуста яєчна шкарлупка, вкрита малюнками). Яйце вважалося символом всесвіту – як наші пращури в давнину знали, що всесвіт дійсно має форму яйця?!
Також в четвер випікали паски. Первинно, так само як і інші народи, ми перейшли від людських жертвоприношень до тваринних, потім - до ритуальної їжі і паска - це жертовний ритуальний хліб, рефлексія первинних обрядів жертвопринесення. Нагадаємо, що в давнину самому великодньому хлібу надавалося значення божества. Божеству приносили жертву, зазвичай дівчину. І в давнину жінки, коли ставили паски до печі, підіймали поділ спідниці, таким чином немов віддаючись, ніби здійснюючи символічний акт з хлібом-божеством.
Якщо ви звертали увагу, паска в нас і має фалічний вигляд – відповідну форму, ще із вершечком, ще і вкрите білою глазур'ю.
Хлібу надається велике значення і тому, що він випікається в печі, яка для наших пращурів була символом жіночого лона. Вони вірили, що немовля, тобто зародок життя, випікається в утробі матері як хліб в печі. Тісто – це борошно, замішане на воді. Вода – це символ жіночого начала, а вогонь – чоловічого. Тобто під час випікання хлібу відбувалося поєднання чоловічого та жіночого начал.
Ну і всі знають, що під час випікання пасок господиня обов'язково мала бути у відповідному настрої, думати про хороше, не стукати-не грюкати, в хаті мало бути чисто, тихо і спокійно.
В Страсну п'ятницю заборонялися будь які роботи. До виносу плащаниці навіть їсти не можна було.
В суботу господиня готувала решту страв до великоднього столу: смаженину, холодець, вареники, обов'язково щось сирно-молочне, ковбаси, інші наїдки, і збирала великодній кошик, із яким родина йшла до церкви. Кошик вкривався спеціальним рушником, який використовували тільки на Великдень і коли починалися пологи в жінки, щоб полегшити їй муки. До кошика клали паску чи кілька пасок, крашанки і писанку, сир, масло, м'ясо, хрін (він символізував міць) і сіль як символ достатку в домі. Вина не клали.
ВЕЛИКДЕНЬ. ЯК ПРАВИЛЬНО РОЗГОВІТИСЯ І ШВИДШЕ ВИЙТИ ЗАМІЖ
У Великодню ніч з суботи на неділю християни йшли на церковну службу всенощну. Вбиралися в найкращі, за можливістю нові строї, якомога ошатніші. В міфологічних уявленнях є оце постулювання першого, віра, що як зустрінеш перший день, так і проживеш впродовж року. Вважалося, що на великодню ніч неможна спати, інакше увесь рік ходитимеш сонний і кволий. Поки тривала служба, біля церкви палили багаття – воно також є символом життєвої енергії, тому дбали про те, щоб воно не згасло.
Повертаються з освяченим додому. Були й ті, хто одразу після розговіння знов біг назад до церкви, щоб бути поряд, коли почнуть бити у дзвони. Вважалося, що великодній церковний дзвін має властивості лікувати і здійснювати мрії. А ще краще було самим у дзвони бити, якщо такі, наприклад, на дворі біля церкви є – особливо якщо дівчина незаміжня, а хоче заміж, їй треба дзвонити у церковні дзвони на Великдень. Це діє, присягаюся!
Так от, повертається родина з великодньої служби, господар із кошиком стає на порозі і тричі промовляє: "Христос воскрес!". Він немов би то приносить у свій дім цю звістку і всі мають відповісти "Воістину воскрес", потім він обходить все своє господарство із молитвою, а після того родина сідає за стіл.
Розговіння починають з освяченої паски або крашанки. Першу крашанку розрізають на стільки шматочків, скільки членів родини є за столом (з'їдати цей шматок треба мовчки), залишали шматочок і для померлих, а якщо впродовж року померло кілька родичів, то стільки шматочків, скільки померло. Починаючи їсти паску, зрізали з неї "шапочку" - оцей вершечок віддавали корові, щоб було багато молока.
На Великдень у гості приходили свати - молодят всаджували на покуті, молодий називав дружину на "ви" і мав власноруч годувати. Старі виходять дивитися як сонце грає – вірили, що воно робиться синім, зеленим, червоним.
Випивали за столом дуже мало - в українців не було такої традиції пиячити, а дві години після великоднього застілля ще й не пили води, бо вірили, що в такому разі коли будеш жати, спрага не мучитиме.
Після сніданку молодь йшла гуляти на двір.
Залишки ритуального снідання заборонялося викидати, їх або закопували в такому місті, де ніхто не ходить, кидали у воду, щоб пішло за водою. Ці залишки також наділяли особливою силою: кістки з поросяти закопували, щоб град нічого не побив, кістками з риби, перемеленими на порошок, лікували шлункові кольки, свяченою сіллю лікували худобу а хроном – зуби в людей.
ПОНЕДІЛОК. МОКРІ ТА ЩАСЛИВІ
Понеділок після Великодня називалиполив'яним, молодь обливала одне одного водою, качалася на гойдалках. Це також частина старовинного ритуалу - коли межа між світами зменшується і відбувається легкий перехід, після ритуальних дій треба відсторонитися від іншого світу, пройти певні етапи очищення. Вода (обливання) і вітер (гойдалки) довершували очищення.
РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ. ЗАГАДКОВІ РАХМАНИ
Закінчується великодній цикл Рахманським Великоднем, його ще називають поминальним тижнем, провідною, навською неділею. В цей час остаточно розмежовуються світи, необхідно провідати своїх померлих і передати їм звістку, що прийшов Великдень на землю. Для цього приносили три крашанки, їх треба було покатати по могилі, потім шкаралупу закопати, а саме яйце віддати птахам – наші пращури вірили, що саме птахи переносять душі померлих у вирій, на оту рахманську землю. Так само і паску могли покришити в землю або залишити птахам.
"Рахмани радіють Великодню", гравюра Марчела Олінеску
Ще яйцеву шкаралупу пускали за водою – вважалося, що вода є каналом між світами і може провести дари до іншого світу, до рахманів (рахмани — за українським народним повір'ям, мешканці міфічного краю, праведні християни; рахманами називали й індійців і я схиляюся до того, що таким чином згадувалися наші прапрапращури).

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя

Комментариев нет:

Отправить комментарий