Я Санта Клаус.

Олег Бойко

Пані вчителька з історії (штат Texas ) Леслі Раш оприлюднила як в її сім'ї вже багато поколінь розкривають правду про Санту. Я цей спосіб настільки прекрасний, що ним хочеться поділитися з усіма.

- Коли дитині виповнюється шість чи сім років, і ви помітили його перші сумніви у сутності «Санти» - значить, він готовий.

Я, за звичай, веду дитину до кафе і, замовляю всяку всячину, і починаю здалека : «Ти сильно виріс за цей рік. Ти не тільки став вищим - я бачу, що твоє серце так само стало більшим. І ти так виріс, що можеш вже стати стати Сантою.

Зрештою, ти сам зауважив, що велика кількість побачених тобою Санта-Клаусів - це люди, перебрані на нього. Деякі з твоїх друзів можуть тобі сказати, що його взагалі не існує.

Так думають багато дітей, бо вони ще не готові самі бути Сантою. Але ти готовий ".

(Постарайтесь, щоб у вас був втаємничений голос).

Попросіть дитину вибрати когось - наприклад, сусіда. Місія дитини - таємно вивідати чого потребує цей чоловік і наскладавши купку з власних кишенькових грошей купити йому це, запакувати у святковий кольоровий папір ,таємно підкинути йому подарунок слушної миті.

І ніколи ,за жодних обставин не зізнаватись, що це зробив він. Бути Сантою не значить, отримати чиєсь схвалення - це безкорисне бажання віддати.

Мій старший син так вибрав «стару відьму», яка до того ж жила на розі. Жінка і дійсно була "не фонтан", вусата сварлива .Діти її дратували, а закинуті за живопліт м'яч ,чи тарілка для фрізбі доводили її до істеричних криків і прокльонів на весь дитячий рід до сьомого предка.

По дорозі до школи, син помітив ,що кожного ранку вона боса виходить на ганок, щоб забрати зкручену в рульку газету, і він вирішив, що їй треба теплі вовняні чуні.  Чогось йому здалося, що та мерзне в ноги і студить серце. Шляхом нескладних шпигунських вправ, довідався розмір ноги сусідки .

Коли ми купували їй взуття у магазині, він ще самостійно упаковував його зверху кольоровим папером і наклеїв картку «З Різдвом від Санти». Одного разу ввечері після вечері він крадькома підклав пакунок під двері вусатої сусідки на розі.

Наступного ранку, по дорозі до школи ,ми з цікавістю заглядали у вікна машини ,як збентежена сусідка крутить в руках коробку з подарунком і щось цабанить собі під носа.

Минув ще один день і сусідка вже не виходила боса по газету, а вдягала чуні. Син був в ейфорії. Йому це страшенно подобалось, його з середини аж підкидало всім розповісти, тож мені ще не раз доводилось нагадувати йому про анонімність Санти.

У наступні кілька років він вибирав чимало людей для подарунків і завжди вибирав для них унікальний, індивідуальний подарунок.

Одного року він старанно вичистив свій велосипед, поміняв на ньому сідло і віддав його дочці одного з наших друзів. Ці люди були дуже бідні, тому перед тим як дарувати, ми запитали у батька дівчинки, чи можна це зробити ,щоб часом чимось їх не образити .

Батько погодився і разом з нами милувався щастям дітей, що іскрилось на всі боки від того, що можна зробити когось щасливішим за себе. Дарувати значно приємніше, як отримувати.

Коли треба було молодшому синові розповісти про Санту за це взявся старший ,вже досвідчений дарувальник))) 

І тепер вони це роблять разом, жодного разу не маючи сумніву у тому що вони і є Санта. Жодної брехні, тільки щирість і правда.