Корупція - виклики для України. Розділ 2. Корупція в Україні. 2.5. Бізнес.

         Бізнес – середовище в Україні  не є сприятливим для вільного підприємництва. Надмірне і суперечливе законодавче регулювання, політична нестабільність, значний обсяг д дискреційних повноважень державних службовців та вибіркове застосування законів створюють серьозні перешкоди на шляху започаткування, ведення і припинення підприємницької діяльності, а також не сприяють залученню інвестицій. Останні позитивні зміни до законодавства поки ще не призвели до покращення умов ведення бізнесу на практиці. Втручання органів виконавчої влади у підприємницьку діяльність є поширеним і здійснюється як через окремі дії, так і шляхом прийняття спеціальних законів. Право власності залишається недостатньо захищеним, Механізми забезпечення доброчесності у приватному секторі поширення не набули, в той час, як роль бізнес-сектору у протидії корупції залишається досить обмеженою.

         Законодавство в частині започаткування, ведення і припинення бізнесу не є сприятливим для бізнес-середовища та створює значну кількість регуляторних бар'єрів на шляху економічного розвитку. Протягом останнього часу було здійснено ряд позитивних кроків, спрямованих на удосконалення законодавчого регулювання у  відповідній сфері, однак вони не були підкріплені відповідними підзаконними актами , а відтак  - не в повній мірі досягли поставленої мети. За  ступенем сприятливості умов для ведення бізнесу  Україна посідає нижчі місця у відповідних рейтингах.  Наприклад, - 142 місце з - поміж 183 країн, досліджених у звіті "Ведення бізнесу" Світового банку за 2010 рік, 162 місце  серед 179 країн, включених до Індексу економічної свободи, підготовленого Heritage Foundation, 125 місце з 139 за критерієм обтяжливості урядового регулювання Глобального індексу конкурентоспроможності за 2010-2011 роки.

         В Україні право власності, у тому числі інтелектуальної, а також фінансові активи належним чином не захищені. У глобальному індексі конкурентоспроможності за 2010-2011 роки Україна посідає 135 місце за  ступенем захищеності права приватної власності та 113 місце за ступенем захищеності інтелектуальної власності.  В міжнародному індексі права власності за 2020 рік Україна є 97 з 125 країн. Українське законодавство в частині права інтелектуальної власності є застарілим та, в окремих випадках,  внутрішньо суперечливим. Набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі сприяло покращенню ситуації  у сфері дотримання відповідних стандартів, однак законодавство у сфері інтелектуальної власності далеко не повністю було приведено у відповідність до зобов’язань, взятих Україною під час вступу до СОТ.

На практиці створення та припинення діяльності суб’єктів господарювання є дуже складним через недостатньо ефективну роботу численних державних органів, задіяних у цьому процесі. Згідно з оцінювальним звітом Світового Банку "Ведення бізнесу", для відкриття бізнесу в Україні необхідно виконати 10 дій (процедур) і втратити 27 днів (Україна посідає 134 місце у відповідному рейтингу Світового банку), у той час, як у Східній Європі та Центральній Азії для відкриття бізнесу необхідно виконати 7 дій та витратити 17 днів (6 та 13, відповідно, у країнах з високим рівнем доходів).

На припинення підприємницької діяльності необхідно витратити майже 3 роки, і процедура закриття бізнесу є однією з найбільш витратних у світі ( за цим показником у звіті "Ведення бізнесу" Україні відведено 145 місце). У липні 2010 року парламентом було внесено зміни до Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців", які в окремих випадках спростили процедуру закриття бізнесу. Щоправда, відповідні зміни не передбачали перегляд існуючих процедур припинення господарської діяльності у зв’язку з банкрутством.

Відповідно до даних Міжнародної фінансової корпорації (МФК), загальна кількість документів дозвільного характеру в Україні була зменшена з 1200 до 140. Не зважаючи на це, у 2008 році загальна кількість дозвільних документів, що вимагались від підприємств, була такою ж, як і у 2006 році. У 2008 році представники лише 29% підприємств (у 2005 році – 38%) не вважали проблемними питання, пов’язані з ліцензуванням господарської діяльності та отриманням необхідних дозвільних документів.  Станом на той самий рік діяльність 75% всіх зареєстрованих підприємств була перевірена принаймні один раз. При цьому діяльність кожного підприємства перевірялась у середньому 5 разів, а загальна тривалість перевірок складала майже 3 тижні на рік. Така висока інтенсивність перевірок негативно впливає на поточну господарську діяльність, а також приводить до поширення випадків корупції. Так, 20% суб’єктів господарювання відзначили, що під час проведення перевірок від них вимагались неофіційні платежі. Згідно з підрахунками МФК, у 2008 році вартість проходження процедур видачі дозволів, перевірок та процедур технічного регулювання коштувало суб’єктам господарювання 1,55 млрд. доларів США.

Однією з основних проблем ведення бізнесу в Україні є адміністрування податків, яке ускладнюється недосконалістю положень податкового законодавства, частим внесенням змін до нього (у тому числі змін,  які мають зворотну силу), неоднозначним тлумаченням законів про податки працівниками органів державної  податкової служби. За Індексом Світового Банку Україна посідає передостаннє місце в світі за критерієм складності системи оподаткування (з 147 платежами на рік та витратою 736 годин часу на адміністрування податків).

Право власності на практиці не захищене і часто стає об’єктом посягань за сприяння корумпованих службовців та суддів. у 2006 році лише 20% менеджерів компаній вірили у те, що суди здатні захистити їх права, передбачені договорами. При цьому згідно із звітом "Ведення бізнесу", за критерієм забезпечення виконання договорів  Україна посідає досить низьке (43 місце). Це обумовлено тим, що судове вирішення комерційних спорів триває 345 днів, вартість послуг адвокатів, розмір судових витрат та витрат, пов’язаних із зверненням судових рішень до виконання, становить 41,5% від ціни позову, а для того, щоб подати позовну заяву, отримати рішення у справі та забезпечити його виконання необхідно здійснити 30 дій. Крім того, механізми судового оскарження рішень, дій та бездіяльності органів публічної влади є неефективними, а виграти у суді справи за позовами проти органів місцевого самоврядування суб’єктам господарювання практично неможливо. Неєфективним є і виконання судових рішень – на практиці виконується лише 8% судових рішень у справах за майновими позовами, в той час, як загальна частка виконаних судових рішень у загальній кількості рішень судів становить лише 32%.