Київська Русь. Відродження величі.

   

РОД небесный. Источник жизни.

     Ки́ївська Русь (Русь; цер. слов. Роусь) —  середньовічна  держава  на території Східної Європи з центром у Києві. Існувала з кінця IX до середини XIII століть. Була об'єднанням східно-слов'янських племен під владою династії Рюриковичів. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.

      Не переймаючись питанням про те, які народи знаходились під управлінням Київської Русі хочу навести  мапу  945 року, де позначено території, які контролювали саме Київська Русь, хазарський каганат та Візантійська імперія (до хрещення Русі).

Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях та інститутах. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи.

 До 988 року засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Найвищим божеством у язичницькому пантеоні вважався Перун — бог грому і блискавки, аналогічний скандинавському богові Тору, хоч пов'язана з ним міфологія не була такою химерною. До інших важливих божеств належали Дажбог і Сварог — боги повітря й сонця, дарителі земних благ.

Закономірно, що серед землеробського люду поширеним був також культ богів родючості — Рода та Рожаниці. Крім того, об'єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди й людей. Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів, як і не мали складної духовної ієрархії — власне це й пояснює відносно слабкий опір християнству з боку їхньої релігії.

 І все ж із приходом нової релігії вірування предків не зникли безслідно. Під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкування приходу весни).

На іншій мапі (1262 року) ми бачимо, що землі, які раніше  були під управлінням Київських князів, були поділені між  Швецією, Данією, Тевтонським орденом, Галицько – Волинським князівством, Чернігівським князівством, Візантійською імперією, Трапезундською імперією. В той же час з півдня межі Київської Русі були значно обмежені Золотою Ордою.

            Ніхто не заперечує тому, що на теренах східної Європи  з незапам’ятних  часів існувала могутня держава, керована могутніми синами РОДів великих.  Ім’я їй було КИЇВСЬКА РУСЬ.  І народи, які живуть на землях від  Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході є спадкоємцями цієї могутньої держави.

Немає сенсу зараз говорити на тему назв тих народів. Зрозуміло одне – ми не безбатченки ї маємо власноруч відновлювати порядок управління нашими землями, після того, як монголо – татари в 1240 році вщент зруйнували Київ та Київську Русь.

І немає сенсу нам чекати допомоги від будь яких наших сусідів, окрім тих слов’янських  родів, які звуться зараз БІЛОРУСИ, РОСІЯНИ та УКРАЇНЦІ.

Єднаємося, браття, на захист нашої неньки – Батьківщини,  яка потерпає від релігійної та войовничої пошесті вже понад тисячоліття.

Спільними зусиллями відновімо свою Київську РУСЬ та встановімо на своїй землі  МИР, ДОБРОБУТ і ЗЛАГОДУ на честь великих РОДів наших.

ТРИГЛАВ

Слава нашим РОДам великим!

Слава Перуну! Слава  Дажбогу!  Слава Сварогу!

Слава Ладі! Слава Макоші!

Навіки СЛАВА!

Матерь СВА - СЛАВА

БОГ ВЫШЕНЬ