Чому про вибори мовчить "громадськість"?

           Постав з голови на ноги!  

  Вам не дивно, що інституції  нашого громадянського суспільства - громадські організації України найвищого гатунку, експерти і мислителі сучасності "не помітили", що рішення народом України щодо обрання органів місцевого самоврядування не прийняте? Що на виборах не було кворуму?

         Територіальні громади   України запобігаючи фальсифікаціям та маніпуляціям з голосами виборців зовсім не прийшли на вибори. Навіть попри всіх фальсифікацій з голосами студентів, що під диктовку написали "комусь" довіреність на доручення голосувати замість них, непомітного курсування "спортсменів"  з накачаними м'язами за визначеною "кимось" схемою виборчими дільницями, навіть попри простого вкидання зайвих бюлетенів  до скриньок для голосування та підробки підписів у списках виборців ( а хто що зможе довести  - це ж тільки плітки!) виборчі комісії правлячої сили не змогли хоча б наблизити     кількість громадян України до такого бажаного відсотку  - половини виборців. Народ України перейшов в опозицію до всіх політичних сил, що засіли у парламенті. 

І зараз в опозиції до влади БІЛЬШІСТЬ НАРОДУ УКРАЇНИ.

                Як гучномовно розпинаються наші політики про парламентську більшість та опозицію. Як створюється більшість у парламенті перетягуванням канату за рахунок коштів та ресурсів, які докладають ті ж самі виборці у СВОЮ загальну кишеню! Як гарно розподіляють НАРОДНИЙ ОБЩАК наші парламентарі та територіальні можновладці!

Чому мовчить "громадськість"?

В 1990 році українські парламентарі в своїй Декларації про державний суверенітет України, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України застерігали нас щодо   насильницьких  дій проти  національної  державності України з боку політичних партій, громадських  організацій,  інших угруповань чи окремих осіб.

Вже 1996 року Верховна Рада України попри демократичних засад Української держави про безпосереднє народовладдя, викладених в статті 5 затвердженої нею Конституції, так непомітно в статті 36 пише про те, що політичні партії в Україні мають право брати участь у виборах, а в подальшому декларує, що ЛИШЕ політичні партії мають право висувати своїх кандидатів до виборних органів, формувати виборчі комісії, органи влади тощо. 

Незалежно від статті 71 тієї ж злощасної Конституції "Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. 

Виборцям гарантується вільне волевиявлення".

Чому мовчить "громадськість"?

Деякий час назад громадськість багато говорила про "кишенькові" громадські організації, що створені партійними силами та окремими можновладцями задля можливості відмивати спільні громадські кошти, начебто, використовуючи їх на суспільні соціальні потреби. Зараз щось примовкла наша громадськість. 

Знаєте, як можна примусити віслюка виконувати потрібні хазяїну дії? 

Правильно: повісити перед його носом морквину. 

Народна мудрість невичерпна. 

        Тож наші "можна-владці" почали загравати з інституціями громадянської суспільства - громадськими, профспілковими, релігійними організаціями, розроблюючи різноманітні "морквини" - проекти дерибану коштів громади та розподілу цих коштів серед таких інституцій. Спрямовуючи бюджет не на розвиток кожного громадянина України, а на створення окремих програм для окремих верств населення, створення пільгових категорій громадян, які борються за свої пільги з тими людьми, що наповнюють бюджет, можна-владці сіють ворожнечу серед громади.

            Згадується байка часів громадянської війни ХХ століття.

        В такому собі місці існувала шайка лихварів, що періодично грабувала селян, забираючи кошти, їжу, майно, тощо. Врешті решт селяни зібралися, об'єдналися та вирішили дати бій лихварям. Кличе тоді отаман до себе свого підручного та наказує тому, щоб він відібрав собі "бійців" шайки та йшов до селян з повиною. Мов отаман поганий, примусив  "янголів" грабувати. А вони -"янголи" повстали проти отамана та прийшли шукати допомоги у селян у своїй боротьбі проти такого лихваря. 

Підручний і питає отамана: "Батьку, та чи можна так - паплюжити твоє ім'я перед селянами. Ти ж сам розгніваєшся та мене стратиш!" Мудрий старий лихвар відповідає: "Ні, синку, то тепер ПОЛІТИКА буде така. Розділяй та властвуй - зветься". Так з тих часів і повелося. Старий лихвар частенько грабував селян. А його підручний непомітно допомагав йому: наводив до місця, де гроші лежать, та отримував чималенький "законний" прибуток ще й від громади, інтереси якої він "захищав", "піклуючись" про її  добробут.

Чому мовчить "громадськість"?

Після переформатування Верховної Ради - зміни пріоритетів "коаліція - опозиція" та інституцій державної влади,  влада почала роздумувати над тим, як одержати підтримку "думаючих" верств України у своїх прагненнях до безподільного використання ресурсів. 

"Морквиною для віслюка" став проект нормативно-правового акту про запровадження ефективних форм державного фінансування громадських організацій, до обговорення якого долучають зараз громадськість всієї України. 

Що  може  заподіяти  власник  у  цьому  випадку?     "Дерибан"  продовжується...