Сучасного читача і тепер приваблює художній виклад Костомаровим історичних подій, його любов до простого народу і віра в майбутнє свободне і щасливе життя у всеславянській федерації. Про це він так писав у статті «Україна», вміщеній у «Колоколі» О. Гер/55/цена (1860 р., ч. 61): «В будучім слав’янськім союзі, в який віримо і якого сподіваємось, наша південна Русь повинна становити окрему державну цілісність на всьому просторі, де народ говорить українською мовою, із збереженням єдності, основаної не на згубній мертвій централізації, але на ясній свідомості рівноправства і своєї власної користі».
Важливими є погляди на козацтво Михайла Максимовича (1804 — 1873) — відомого українського вченого природознавця, історика, фольклориста й етнографа. Він, як і Маркевич, виступив проти тих російських вчених, котрі вважали козаків тюрками, або, як М. Погодін, сумішшю слов’ян і тюрків. В його листах до Погодіна читаємо: «В Україні обох берегів Дніпра козацтво розвинулося з XVI століття, як особливий стан малоросійського народу серед інших станів, тобто духовенства, шляхетства, міщанства і поспільства» 186.