ВНИМАНИЕ

Материалы публикуемые в блоге это интернет обзор местных и зарубежных средств массовой информации.
Все статьи и видео представлены для ознакомления, анализа и обсуждения.
Мнение администрации блога и Ваше мнение, могут частично или полностью не совпадать с мнениями авторов публикаций.

среда, 21 июня 2017 г.

Лариса Щепьоткіна. Пошесть у владі.

   
        З початку 2017 року по Україні прокотилась хвиля обшуків у «окремих громадян» України, що вважають себе членами «незаконно  створених» територіальних громад .
Не обійшла ця пошесть і Херсонську область. Трійка «представників державної влади» саме за таким формулюванням звинуватила шістьох херсонців у посяганні на вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу  або на захоплення державної влади, активізувала дії з проведення обшуків у зазначених громадян, вилучила та заарештувала належне цим громадянам майно.

Суддя Херсонського міського суду Херсонської області Мусулевський Я.А. власною ініціативою затвердив  «Ухвалу іменем України», що не підлягає оскарженню.
Цікаво, що цьому  служнику правосуддя навіть не відомі основи конституційного ладу України, визначеному Конституцією України в ст.5: Єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Від себе добавлю, що народ України складається з громадян України, які відповідно до адміністративно – територіального розподілу української землі  становлять територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах тощо. І що безліч законів України спирається на поняття «територіальна громада».
Втім, найцікавіше в цій із-ТОРИ-і те, що херсонський міський суд Херсонської області є фейковим утворенням. Доказом цього слугує витяг з ЄДР цієї юридичної особи (органу державної влади) з датою утворення 24.03.2016 року за розпорядчим актом – указом Президента України 15/2016 від 19.01.2016р. Але це ще не все.
Указ Президента посилається на ЗУ «Про судоустрій та статус суддів». Як ви думаєте, коли вийшов цей закон. Добре, я вам підкажу:
Закон України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII було видано 02.06.2016р.
Тобто, повторюється стара із-ТОРИ-я, коли можновладці нехтують елементарними правилами та поняттями для дотримання хоча б видимості закону.
В моїй касаційній скарзі до вищого спеціалізованого суду України бажаючі знайдуть відповіді на свої запитання щодо державної влади і як відновити КОНСТИТУЦІЙНИЙ УСТРІЙ ДЕРЖАВИ.
Той, хто дочитає до кінця цей документ, в якому викладено багато фактів, думаю, складе про це свою думку.
Слава народу України.

Світовий міжнародний екстериторіальний простір
Вільний соціально – економічний простір народу України
Територіальна громада міста Херсон
ОРГАН  САМООРГАНІЗАЦІЇ  НАСЕЛЕННЯ  №11   "Забалка"
e-mail: schoolrg@ukr.net                   код  в  ЄДРПОУ 39752022                   тел.  0552 469568
Вих №    від     .     .20      року

Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ
01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4а
Щепьоткіної Лариси Володимирівни
73027 м.Херсон, …………….
КАСАЦІЙНА СКАРГА

на УХВАЛУ  Апеляційного суду Херсонської області від 22.03.2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження щодо Щепьоткіної Лариси Володимирівни на УХВАЛУ слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області Мусулевського Я.А. від 17.02.2017р. про надання дозволу на проведення обшуку домоволодіння по кримінальному провадженню № 22016230000000034 за ч.1 ст.109 КК України.

22.03.2017 року Апеляційний суд Херсонської області (доповідач Коломієць Н.О.) прийняв ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження судової справи 766/2917/17 (номер провадження 11-сс/791/172/17) на тій підставі, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню.
Суддя – доповідач Коломіець Н.О. прийняв ухвалу про відмову  у відкритті апеляційного провадження судової справи 766/2917/17 (номер провадження 11-сс/791/172/17) за формальними ознаками, зазначеними у ч.4, 6 ст.304, ч.3 ст.307, ст.309 КПК України, не дослідивши докази, зазначені в апеляційній скарзі апелянта.
Ухвала слідчого судді Херсонського міського суду Я.А. Мусулевського від 17.02.2017 року базується на клопотанні слідчого СВ УСБУ в Херсонській області Головіної М.Є., погодженому з прокурором прокуратури Херсонської області Філімоновим К.В. в зв’язку з проведенням досудового розслідування кримінального провадження №22016230000000034 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.109 КК України:

«Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.»
Зазначена ухвала стосується «окремих громадян», які вважають себе представниками незаконно створених так званих «територіальних громад» окремих адміністративно – територіальних одиниць Херсонської області і не підлягає оскарженню за висновком  слідчого судді Мусулевського Я.А.
Зазначена ухвала є нікчемним правочином як з точки зору Цивільного Кодексу України (ст. 228), так і з точки зору завдань Кримінального Кодексу України  з правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина. 
Особа, що вчинила зазначений правочин підлягає  відповідальності по ст.ст. 384, 365, 371, 442, 444 Кримінального Кодексу України як така, що видана посадовою особою органу державної влади, що не має відповідних повноважень на здійснення даного правочину.
Цей висновок зроблено на підставі  аналізу наступного:
Беззаперечним нормативно – правовим юридичним  документом, діючим в межах території України, є Декларація про державний суверенітет України (документ №55-ХІІ), прийнята Верховною радою  Української РСР 16.07. 1990 року та затверджена Всеукраїнським республіканським референдумом 01.12.1991 року через схвалення Акту проголошення незалежності України.
Це випливає із змісту Акту проголошення незалежності, де сказано: «…здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України».
Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року про створення самостійної української держави Україна було схвалено Українським народом на всеукраїнському референдумі 01.12.1991 року на умовах здійснення (виконання, додержання) органами державної влади положень Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року, зокрема:
  • самоврядування народу України – як  єдиного джерела державної влади в Республіці (розділ І Декларації про державний суверенітет України);
  • гарантування кожній людині і громадянину прав і свобод, передбачених Конституцією (Основним Законом) Української РСР, док. № 888-09 і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР (розділ четвертий Декларації про державний суверенітет України);
  • виключного права власності народу України на національне багатство України, що є матеріальною основою суверенітету України, в тому числі - на землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України (розділ шостий Декларації про державний суверенітет України);
  • мети використання національного багатства України, яке є матеріальною основою суверенітету України – для задоволення матеріальних і духовних потреб громадян України (розділ шостий Декларації про державний суверенітет України).
За таких обставин (враховуючи положення частини другої розділу другого Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. док.№55-ХІІ) народ України (Український народ), що складається з людей корінного населення України, громадян України всіх національностей, що мешкає в межах території адміністративно – територіальних одиниць (населених пунктів) України є суб’єктом владних повноважень і,   як єдине джерело державної влади в Республіці,  на своїх установчих зборах  має прийняти рішення про створення органів державної влади, що мають представляти його інтереси:
ЗАСНУВАННЯ органів державної влади  України,
УТВОРЕННЯ органів державної влади через затвердження статутів (регламентів) їх діяльності, визначення цілей і завдань діяльності  кожного з  органів, посадових обов’язків кожного з держслужбовців, механізмів фінансування та контролю діяльності, порядку підбору кадрів, їх ротації, тощо
НАДАННЯ ВІДПОВІДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ органам  державної влади та посадовим особам;
ПРИЗНАЧЕННЯ (вибори) відповідальних посадових осіб органів державної влади.  
Тобто, для виконання засад Декларації про державний суверенітет України (розділ третій Декларації про державний суверенітет України), народ України мав провести свої установчі збори  з:
 заснування органів державної влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;
утворення   органів державної влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;
надання повноважень новоутвореним органам державної влади та їх посадовим особам;
призначення (вибори) відповідальних посадових осіб новоутворених органів державної влади;
та здійснити передачу установчих документів відповідальним посадовим особам кожного новоутвореного органу державної влади – своїм представникам.
Переформатування діяльності органів державної влади України мусила взяти на себе Верховна Рада Української РСР, що взяла на себе виключні зобов’язання виступати від імені всього народу України (розділ третій Декларації про державний суверенітет України).     
Насамперед, Верховна Рада Української РСР мала ініціювати проведення установчих зборів народу України, який, відповідно до адміністративно – територіального устрою України,  проживає в населених пунктах на території України – в містах, районах у містах, селищах, селах, - становить територіальні громади  відповідних адміністративно – територіальних одиниць та складається з громадян України = людей корінного населення України.
Ініціювати, організувати та забезпечити проведення установчих зборів народу України в територіальних громадах населених пунктів України Верховній Раді Української РСР  необхідно було, щоб отримати право представництва інтересів народу України у всіх сферах суспільного життя в якості законодавчого, виконавчого та судового  органів державної влади.
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Тобто, громадяни України (розділ другий Декларації про державний суверенітет України) мали прийняти рішення про заснування, утворення органів державної влади України, надання повноважень новоутвореним органам державної влади та їх посадовим особам, призначення (проведення виборів) відповідальних посадових осіб до  новоутворених органів державної влади.
Насамперед, це стосується Верховної Ради Української РСР та кожного з її депутатів ((посадових осіб органу державної влади), що привласнили собі виключне право виступати від імені всього народу (розділ другий Декларації про державний суверенітет України), тобто бути його (народу) представником.
Відповідно до затвердженого  Верховною Радою Цивільного Кодексу України (ст.237)   
«Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє», а, відповідно ст. 238  «Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє»

З цієї точки зору, Верховна Рада Української РСР, прийнявши 16.07.1990 року Декларацію про державний суверенітет України, втратила право бути представником Українського народу і приймати будь які нормативно – правові документи та рішення до отримання на це згоди Українського народу, який на  установчих  зборах  членів територіальних громад населених пунктів  (громадян України, людей корінного народу)  мав прийняти рішення про:
-    заснування  органу державної влади «Верховна Рада України»,
утворення органу державної влади «Верховна Рада України» та затвердження регламенту її діяльності,
-   надання повноважень органу державної влади «Верховна Рада України» та її посадовим особам (депутатам),
-   призначення (проведення виборів)  відповідальних посадових осіб органу державної влади «Верховна Рада України»
та передати установчі документи відповідальним посадовим особам органу державної влади «Верховна Рада України».
Аналогічні дії народ України мав здійснити щодо інших органів державної влади – законодавчих, виконавчих, судових: на установчих зборах територіальних громад населених пунктів прийняти рішення про заснування  і  утворення кожного з органів державної влади, надати повноваження новоутвореним  органам та  їх посадовим особам, призначити (провести вибори) відповідальних посадових осіб новоутворених органів та передати установчі документи відповідальним посадовим особам.
Такі установчі документи у органів державної влади  (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України)  відсутні.
Факт відсутності установчих документів підтверджено відповідями на інформаційні запити від 03.06.2015 року:
Адміністрація Президента України 11.06.2015 №12-08/832
Апарат Верховної Ради України  10.06.2015 №97/11-06
Секретаріат Кабінету Міністрів України 12.06.205 №17-15/1010
А це підтверджує той факт, що існуючі органи державної влади не мають  повноважень, наданих  Українським народом щодо виконання  будь яких  дій зі  створення правочинів а також щодо володіння, користування, розпорядження національним багатством України та не є його представниками.
Отже  всі нормативно – правові акти, видані органами державної влади після прийняття Верховною Радою України 16.07.1990 року Декларації про державний суверенітет України є нікчемними, тобто такими, що порушують  публічний порядок, оскільки зазначені органи державної влади не є представниками Українського народу і не уповноважені народом України на здійснення будь яких заходів та правочинів з видання будь – яких  нормативно – правових актів щодо управління суспільним життям та розпорядження національним багатством Українського народу.
З цієї точки зору, утворення Верховною Радою України посади президента України та прийняття в зв’язку з цим ЗУ «Про вибори президента України» 05.07.1991р №1297-ХІІ, є нікчемним правочином,  прийнятим представником з перевищенням своїх повноважень, не схваленим народом,   що не несе за собою ніяких юридичних наслідків, крім його нікчемності.
Український народ також не надавав Верховній Раді України повноважень щодо прийняття нового основного закону – Конституції України.
Конституція України 1996 року (документ 254к/96-вр), прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року,  може розглядатись як базовий документ (основний закон) України  лише в межах, що підтверджують засади Декларації про державний суверенітет України, схваленої народом України на референдумі 01.12.1991 р. 
Декларацією про   державний суверенітет України, схваленою на Всеукраїнському референдумі 01.12.1991 року не передбачені зазначені в Конституції України 1996 року (254к/96-вр)  повноваження:
Верховної Ради України (Розділ ІV ст.ст 75 – 101);
Президента України (Розділ V, ст.ст. 102 – 112);
Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади (Розділ VI, ст.ст.113 – 120);
Прокуратури (Розділ VII, ст.ст. 121- 123);
Судів (Розділ VIII, ст.ст. 124 -  131),
тобто зазначені органи та посадові особи не можуть підтвердити повноважень, наданих суб’єктом владних повноважень – народом України,  на здійснення будь яких дій та створення нормативно – правових документів  від імені Українського народу.
Закон, постанова, указ, ухвала, рішення тощо – це нормативно – правовий документ, виданий уповноваженою особою в межах її компетенції.
Повноваження та компетенція жодного органу державної влади та посадової особи державної влади не підтверджена суб’єктом владних повноважень – народом України.
Тому всі закони, постанови, укази, ухвали, рішення тощо, прийняті органами державної влади та її посадовими особами після прийняття Декларації про державний суверенітет України (документ №55 – ХІІ від  16.07.1990 року)  є такими нормативними документами, що порушують  публічний порядок, бо спрямовані на порушення прав і свобод людини і громадянина, народу України в цілому;  знищення, пошкодження майна людини і громадянина,  територіальної громади і народу України в цілому,  протиправне заволодіння ним.
Нормативний документ, який порушує публічний порядок, є нікчемним і не має ніяких юридичних наслідків крім його нікчемності.
За вищезазначених обставин, юридична особа «Херсонський міський суд Херсонської області» (ідентифікаційний код юридичної особи 40366853, КВЕД 84.23 Діяльність у сфері юстиції та правосуддя) – утворений як орган державної влади,   24.03.2016 року за указом президента України №15/2016  від 19.01.2016 року не є повноважним державним органом, спроможним здійснювати діяльність з таких причин:
1.    Юридична особа «Херсонський міський суд Херсонської області»  утворена поза межами повноважень посадової особи, що видала розпорядчий акт - Указ № 15/2016 від 19.01.2016 без відома суб’єкта владних повноважень..
2.    Закон України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016р. з посиланням на який утворено юридичну особу «Херсонський міський суд Херсонської області»  видано без відома суб’єкта владних повноважень та  після дати державної реєстрації зазначеної юридичної особи Херсонський міський суд Херсонської області».
3.    Повноваження юридичної особи «Херсонський міський суд Херсонської області» як органу державної влади не підтверджено суб’єктом владних повноважень.
4.    Посадові обов’язки,  штатний розклад  та компетенція посадових осіб  (суддів тощо) юридичної особи «Херсонський міський суд Херсонської області» не узгоджена з суб’єктом владних повноважень.

Таким чином, повноваження слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області Мусулевського Я.А, що 17.02. 2017 р.  іменем УКРАЇНИ  видав ухвалу по справі №766/2917/17 п/п 1- кс/766/2028/17, яка не підлягає оскарженню, не підтверджено жодним з правовстановлюючих документів.
Тобто, дії Мусулевського Я.А., що видав іменем УКРАЇНИ ухвалу по справі №766/2917/17 п/п 1- кс/766/2028/17 в якості слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області за клопотанням слідчого СВ УСБУ в Херсонській області Головіної М.Є, погодженого з прокурором прокуратури Херсонської області Філімоновим К.В. можна кваліфікувати за ст.ст. 28, 30, 41, 170, 190, 191,192, 206, 255, 364, 365, 371, 442, 444  Кримінального Кодексу України як співучасть у злочині проти прав людини та громадянина, шахрайстві, протидії законній господарській діяльності.
Я є головою органу самоорганізації населення №11 «Забалка», що входить до системи місцевого самоврядування, утвореного відповідно до чинного законодавства (ЗУ «Про органи самоорганізації населення»), і маю певні функції та повноваження, визначені законодавством України та загальними зборами жителів ( членів територіальної громади м.Херсона), що утворили зазначений орган.
Орган самоорганізації населення №11 «Забалка» є юридичною особою, зареєстрованою в державному реєстрі юридичних осіб і працює  в системі місцевого самоврядування відповідно до повноважень, наданих представницьким органам місцевого самоврядування чинним законодавством України.
Тобто, законодавством України мені надані певні повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що відповідають основним засадам конституційного ладу України.
Крім того, відповідно до Декларації про Державний суверенітет України (документ №55-ХІІ), членами територіальної громади м.Херсона, громадянами України, мені надані певні повноваження в здійсненні самоврядування народу України,  тобто я є посадовою особою органу державної влади України.
З цієї точки зору Ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Я.А. Мусулевського від 17.02.2017 року про проведення обшуку, що  базується на клопотанні слідчого СВ УСБУ в Херсонській області Головіної М.Є., погодженому з прокурором прокуратури Херсонської області Філімоновим К.В. в зв’язку з проведенням досудового розслідування кримінального провадження №22016230000000034 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.109 КК України слід кваліфікувати за ст.ст.  170, 206, 350, 353, 355, 356, 357, 359, 364, 365, 366, 367, 371, 375, 383, 442, 444 Кримінального Кодексу України як дії, пов’язані з порушенням прав людини і громадянина, протидія законній господарській діяльності,  здійсненню громадських обов’язків, шахрайство та самоуправство в здійсненні посадових обов’язків.
Я маю правовий та юридичний статус громадянина  України, людини корінного населення України, суверенного кредитора – інвестора корінного народу України.
Я є  суб’єктом владних повноважень людини корінного народу України, співвласником національного багатства народу України.
Я нікому не надавала права здійснювати владні повноваження від мого імені, укладати угоди, договори, тощо,   бути моїм повноважним представником в сфері суспільного життя Українського народу та здійснення його життєдіяльності.
Цією касаційною скаргою я надаю доручення Вищому спеціалізованому суду України:
  1. Скасувати Ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області  Мусулевського Я.А. від 17.02.2017 по  справі №766/2917/17 п/п 1- кс/766/2028/17 про проведення обшуку.
  2. Скасувати Ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження Апеляційного суду Херсонської області від 22.03.2017р. по справі 766/2917/17 номер провадження: 11-сс/791/172/17.
  3. Повернути власникам майно, вилучене при виконанні ухвал Мусулевського Я.А. .про проведення обшуку.   
  4. Прийняти постанову про відкриття кримінального провадження щодо  слідчого СВ  УСБУ в Херсонській області Головіної М.Є., прокурора Херсонської області Філімонова К.В., слідчого судді Херсонського міського суду Мусулевського Я.А., судді апеляційного суду Херсонської області Н.О. Коломієць.

       Як людина корінного народу України, суверенний кредитор - інвестор держави я не підлягаю обкладенню будь – яким митом і тому не сплачую судового збору.

Додатки:
  1. Копія касаційної скарги  - 2 примірники.
  2. Копія окремих сторінок паспорту громадянина України  - 1 примірник
  3. Копія волевиявлення про затвердження правосуб’єктності людини корінного народу України  - 1 примірник
  4. Копія волевиявлення людини про затвердження правового статусу суверенного кредитора – інвестора   -  1 примірник
  5. Копія посвідчення голови ОСН №11 «Забалка» м. Херсона – 1 примірник
  6. Копії інформаційних запитів до центральних органів державної влади – по 1 примірнику кожного – всього  6 примірників на 6 сторінках
  7. Копії відповідей на інформаційні запити  від центральних органів державної влади – по одному примірнику
  8. Копія  ухвали слідчого судді Мусулевського Я.А. – 1 примірник 3 сторінки
  9. Копія апеляційної скарги  до апеляційного суду Херсонської області – 1 примірник
  10. Копія ухвали апеляційного суду Херсонської області – 1 примірник
Л.В.Щепьоткіна

 Подальша частина з  копіями  інформаційних запитів та відповідей на них.   https://gromada-ks.blogspot.com/2017/07/blog-post_26.html#more

Лариса Щепьоткіна. Україна - це Я.


Що таке Україна?  Для мене Україна – це поєднання  понять  рідної Землі, корінного народу нашої Землі та всіх ресурсів, що знаходяться на  Землі, здобуті працею наших пращурів та подарованих ненькою – Землею.
З давніх - давен ми мріяли про щасливе життя, добробут, мир та злагоду.   Але траплялось так, що наша земля приваблювала око лиходіїв, що корисливими діями та маніпуляціями обдурювали нас, перетворюючи на жебраків.

В черговий раз це сталося в 1990 році, коли «наші депутати» проголосили Декларацію про державний суверенітет України, спокусивши нас на Всеукраїнському референдумі 01.12. 1991 року підтримати проголошене
  • ·        самоврядування народу України – як  єдиного джерела державної влади в Республіці (розділ І Декларації про державний суверенітет України);
  • гарантування кожній людині  і громадянину прав і свобод, передбачених Конституцією (Основним Законом) Української РСР, док. № 888-09 і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР (розділ четвертий Декларації про державний суверенітет України);
  • виключного права власності народу України на національне багатство України, що є матеріальною основою суверенітету України, в тому числі - наземлю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України (розділ шостий Декларації про державний суверенітет України);
  • мети використання національного багатства України, яке є матеріальною основою суверенітету України – для задоволення матеріальних і духовних потреб громадян України (розділ шостий Декларації про державний суверенітет України).
За таких обставин (враховуючи положення частини другої розділу другого Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. док.№55-ХІІ) народ України (Український народ), що складається з людей корінного населення України, громадян України всіх національностей, що мешкає в межах території адміністративно – територіальних одиниць (населених пунктів) України є суб’єктом владних повноважень і,   як єдине джерело державної влади в Республіці,  на своїх установчих зборах  має прийняти рішення про створення органів державної влади, що мають представляти його інтереси:
ЗАСНУВАННЯ органів державної влади  України,
УТВОРЕННЯ органів державної влади через затвердження статутів (регламентів) їх діяльності, визначення цілей і завдань діяльності  кожного з  органів, посадових обов’язків кожного з держслужбовців, механізмів фінансування та контролю діяльності, порядку підбору кадрів, їх ротації, тощо
НАДАННЯ ВІДПОВІДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ органам  державної влади та посадовим особам;
ПРИЗНАЧЕННЯ (вибори) відповідальних посадових осіб органів державної влади.  

Тобто, для виконання засад Декларації про державний суверенітет України (розділ третій Декларації про державний суверенітет України), народ України мав провести свої установчі збори  з:
 заснування органів державної влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;
утворення   органів державної влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;
надання повноважень новоутвореним органам державної влади та їх посадовим особам;
призначення (вибори) відповідальних посадових осіб новоутворених органів державної влади;
та здійснити передачу установчих документів відповідальним посадовим особам кожного новоутвореного органу державної влади – своїм представникам.
Переформатування діяльності органів державної влади України мусила взяти на себе Верховна Рада Української РСР, що взяла на себе виключні зобов’язання виступати від імені всього народу України (розділ третій Декларації про державний суверенітет України).     
Насамперед, Верховна Рада Української РСР мала ініціювати проведення установчих зборів народу України, який, відповідно до адміністративно – територіального устрою України,  проживає в населених пунктах на території України – в містах, районах у містах, селищах, селах, - становить територіальні громади  відповідних адміністративно – територіальних одиниць та складається з громадян України = людей корінного населення України.
Ініціювати, організувати та забезпечити проведення установчих зборів народу України в територіальних громадах населених пунктів України Верховній Раді Української РСР  необхідно було, щоб отримати право представництва інтересів народу України у всіх сферах суспільного життя в якості законодавчого, виконавчого та судового  органів державної влади.
Нас, українців, знову обдурили.
Верховна рада Української РСР самотужки перетворилась в єдиного представника народу України, що нехтуючи своїм джерелом, не спромоглася з нього пити, натомість почала шукати інших джерел за допомоги байдикуватих «друзів».
Врешті решт ми, корінні люди нашої землі, почали усвідомлювати, як нас дурять. Гарний винахід – інформаційні запити та відповіді на них, відкрили нам очі. Тепер нам якнайшвидше треба робити висновки та вчиняти дії з відновлення народовладдя. В минулих своїх статтях я надавала посилання на інформаційні запити до органів державної влади та їх відповіді.
Всі відповіді свідчать про те, що у органів державної влади та місцевого самоврядування України ВІДСУТНІ установчі документи з їх заснування. 
Базовим беззаперечним правовим і законодавчим документом України є Декларація про державний суверенітет України, бо вона затверджена народом України на референдумі. 
Народ України нікому не передавав своїх владних повноважень, свого права власноруч управляти своїми ресурсами. 
Посилання відповідачей на положення Конституції України є нікчемним, тому що Конституція (документ 254к/96-вр) була прийнята депутатами ВРУ без погодження з суб'єктом владних повноважень, яким є народ України.
Закон, постанова, указ, ухвала, тощо - це нормативно - правові документи, видані УПОВНОВАЖЕНИМИ ОСОБАМИ В МЕЖАХ ЇХ КОМПЕТЕНЦІЇ. 
Люди корінного народу України! 
Хто з вас перевіряв компетенцію посадовців органів державної влади?
Хто з вас надавав повноваження посадовцям органів державної влади?
Таких серед нас немає. 
Отже, всі видані органами державної влади розпорядчі акти є нікчемними, тобто такими, що не мають ніякого правового юридичного підгрунтя та сили/
Отже,  всі органи державної влади та місцевого самоврядування є самоутвореними шахрайськими угрупуваннями,  що поставили метою знищення нашого народу та опанування землею та її багатствами
За вашими численними проханнями я надаю запити та відповіді на них. Сподіваюсь, вони стануть вам у нагоді.
Миру, щастя, добробуту вам у вашій оселі.
Лариса Щепьоткіна.



























Комментариев нет:

Отправить комментарий