ВНИМАНИЕ

Материалы публикуемые в блоге это интернет обзор местных и зарубежных средств массовой информации.
Все статьи и видео представлены для ознакомления, анализа и обсуждения.
Мнение администрации блога и Ваше мнение, могут частично или полностью не совпадать с мнениями авторов публикаций.

четверг, 9 марта 2017 г.

Лариса Щепьоткіна. Боржник чи власник?

   
    Чи можна опротестувати судовий наказ, виданий суддею про стягнення заборгованості для надавача послуг з газопостачання?
           Пропоную Вашій увазі заяву, надіслану до суду щодо скасування судового наказу. 
           Чи має хтось досвід боротьби з непомірними претензіями "постачальників   послуг" до власніків національного багатства України?
         Запрошую до обговорення нагальних проблем. 


          
До Херсонського міського суду Херсонської області
вул. Маяковського, 6/29 м. Херсон, 73000
СТЯГУВАЧ:  Публічне акціонерне товариство  Херсонгаз»
73036, м.Херсон, вул. Поповича 3
            Громадянин України: Щепьоткіна Лариса Володимирівна

ЗАЯВА
про скасування судового наказу,
виданого Херсонським міським  судом 08.02.2017 року
№766/17175/16-ц/10997/2017

      28 лютого 2017 року  року я, Щепьоткіна Лариса Володимирівна (надалі — Боржник), отримала судовий наказ від 08.02.2017 року, виданий суддею Єпішиним Ю.В., за заявою Публічного акціонерного товариства «Херсонгаз» (надалі — Стягувач), про стягнення з Боржника на користь Стягувача суми боргу за надані послуги газопостачання  у період з вересня 2014р. по червень 2015 року  в сумі 3107грн. 27 коп. (надалі — комунальні послуги) інфляції у сумі 1764грн.01 коп. та судові витрати у розмірі 689 грн. 00 коп. (надалі за текстом — судовий наказ).

            Відповідно до ч.1 ст.105 Цивільного процесуального кодексу України №1618-IV 18.03.2004 року зі змінами і доповненнями (надалі — ЦПК України),  боржник має право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування.  

            Згідно з ч.4 ст.104 ЦПК України,  днем отримання боржником копії судового наказу є дата, зазначена у поштовому повідомленні про вручення.
           
            Як зазначається у ч.1 ст.104 ЦПК України, після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Судовий наказ виданий 08.02.2017 року,  але в порушення припису ч.1 ст.104 ЦПК України, був відправлений не 09.02.2017 року, а лише 20.02.2017 року, що підтверджується відміткою підприємства поштового зв'язку на конверті (копія додається).

            Положення п.2 ч.3 ст.100 ЦПК України передбачають, що суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, у разі якщо з заяви і поданих документів вбачається спір про право.

            Очевидно, що в заяві про видачу судового наказу Стягувач зазначав про безспірність заявлених до стягнення з Боржника сум, внаслідок чого суд не мав змоги переконатися, що щодо вимог Стягувача не існує спору про право.

            Крім того, враховуючи приписи ч.2 ст.102 ЦПК України, відповідно до якої видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень, Боржник був позбавлений можливості довести суду, що вимоги Стягувача необґрунтовані і завищені.

            Тобто Боржник вважає, що відносно вимог, заявлених Стягувачем, між сторонами є спір про право, що унеможливлює видачу судового наказу і означає, що такий спір має бути вирішено в порядку позовного провадження, передбаченого Розділом III ЦПК України.
           
            Безпосередньо вимоги Стягувача Боржник вважає необґрунтованими у зв'язку з наступним.

1. 11 березня 2013 року між ПАТ «Херсонгаз» та Щепьоткіною Ларисою Володимирівною було укладено договір №221415, який ПАТ Херсонгаз оскаржило в судовому порядку. Копія договору та рішення Апеляційного суду Херсонської області додані Стягувачем до Заяви про видачу судового наказу.
    Тобто, ПАТ Херсонгаз в односторонньому порядку відмовився від укладеного між сторонами договору.
    Відповідно до рішення Апеляційного суду Херсонської області від 14 листопада 2013р.  дію укладеного договору між постачальником ПАТ «Херсонгаз» та споживачем Щепьоткіною Л.В. було припинено.
      Рішення апеляційного суду Херсонської області від 14.11.2013 року про визнання договору про надання населенню послуг з газопостачання між ПАТ «Херсонгаз» та Щепьоткіною Л.В. укладеним на умовах, передбаченим типовим договором, затвердженим Кабінетом Міністрів України є нікчемним, тобто таким. що не несе ніяких юридичних наслідків з наступних обставин:
      Апеляційний суд Херсонської області, прийнявши рішення про визнання договору про надання населенню послуг з газопостачання між ПАТ «Херсонгаз» та Щепьоткіною Л.В. укладеним на умовах, передбаченим типовим договором, затвердженим Кабінетом Міністрів України, перебрав  на себе повноваження представника Щепьоткіної Л.В. 
      Ці повноваження не підтверджено жодним документом, виданим особою, яку дана організація намагається представляти.
      Відповідно до ст.238 ЦК України «представник не може вчиняти правочин, який, відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє».
      Більше того. ч.3. ст.238 ЦКУ  наголошує на тому, що «представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом»
       В частині першій статті 228 ЦК України сказано: «Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».
      Відповідно до частини другої статті 228 ЦК України, правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Нікчемні правочини є недійсними з моменту їх вчинення, причому визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.
      Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, нікчемний  (недійсний) правочин не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (юридичною нікчемністю).
      Тобто, між ПАТ «Херсонгаз» та Щепьоткіною Л.В. відсутні будь які договірні відносини щодо постачання природного газу та обов’язки сплати за надані ПАТ «»Херсонгаз» послуги з газопостачання, тощо.
Заява про видачу судового наказу щодо стягнення зі Щепьоткіної Л.В. на користь ПАТ Херсонгаз заборгованості за надані послуги з газопостачання не обґрунтована в зв’язку з відсутністю договірних відносин між сторонами.
     
2. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України, що базується в свою чергу на чинних нормативно – правових актах, текст яких схвалено безпосередньо Українським народом на референдумі.
    Це - Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року (1427-12), схвалений всеукраїнським референдумом 01.12.1991 року, та Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 року, док. № 55-12, затверджена через Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року всеукраїнським референдумом 01.12.1991 року.
    Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року про створення самостійної української держави Україна було схвалено Українським народом на всеукраїнському референдумі 01.12.1991 року на умовах здійснення (виконання, додержання) органами державної влади положень Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року, зокрема:
    * самоврядування народу України – як  єдиного джерела державної влади в Республіці;
    * гарантування кожній людині і громадянину прав і свобод, передбачених Конституцією (Основним Законом) Української РСР, док. № 888-09 і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР (розділ четвертий Декларації про державний суверенітет України);
    * виключного права власності народу України на національне багатство України, що є матеріальною основою суверенітету України, в тому числі - на землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України (розділ шостий Декларації про державний суверенітет України);
    * мети використання національного багатства України, яке є матеріальною основою суверенітету України – для задоволення матеріальних і духовних потреб громадян України (розділ шостий Декларації про державний суверенітет України).
    Це випливає із змісту Акту проголошення незалежності, де сказано: «…здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України».
    
    Відповідно до ст. 5 чинної Конституції України «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади…». Це положення статті 5 Конституції України передбачає діяльність органів державної влади на умовах здійснення (виконання, додержання) положень Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року.
    До теперішнього часу в законодавстві України відсутні нормативно - правові акти, відповідно до яких громадяни Республіки всіх національностей, що  становлять народ України,  передали органам влади своє право володіння, користування, розпорядження національним багатством України.
      Натомість органи державної влади використовують власність (національне багатство Українського народу) народу України   як правомочні представники, не маючи на це відповідних повноважень. Таке становище регулюється частиною першою та частиною другою  статті 228 Цивільного Кодексу України про правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.  Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, нікчемний  (недійсний) правочин не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (юридичною нікчемністю).
      Тобто, «Правила надання населенню послуг з газопостачання», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999р №2246, відповідно до ст.ст. 228, 216 ЦК України є правочином, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства та є юридично нікчемним.
      В цій Постанові громадянин України визначається  як споживач, а не як власник (співвласник) енергетичного продукту,  що видобувається на території України,  поставляється йому власними газовими трубопроводами та газорозподільними системами.
    Тому «Правила надання населенню послуг з газопостачання», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999р №2246 неприпустимо використовувати  для стягнення заборгованості зі Щепьоткіної Л.В. на користь ПАТ Херсонгаз, оскільки я не є споживачем послуг ПАТ Херсонгаз і маю право користуватись своєю часткою спільної сумісної власності народу України як правомочний громадянин України без посередників, яким в данному випадку виступає ПАТ Херсонгаз.
            Заява про видачу судового наказу щодо стягнення зі Щепьоткіної Л.В. на користь ПАТ Херсонгаз заборгованості за надані послуги з газопостачання не обґрунтована в зв’язку з відсутністю  нормативно – правових документів, що підтверджують претензії заявника.
   
3. Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України, визначає Предмет договору між виконавцем послуг і споживачем:

    Виконавець зобов’язується безперервно надавати споживачеві, членам його сім’ї  та іншим особам, зареєстрованим у квартирі, приватному будинку, послуги з постачання природного або скрапленого газу від групових резервуарних установок для побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення житлових приміщень з гарантованим рівнем надійності, безпеки, якості та величиною тиску, а споживач зобов’язується своєчасно сплачувати надані послуги за встановленими тарифами (цінами) у строки і на умовах, передбаченим цим договором.

       В типовому договорі зазначено, що мова йде про ПОСТАЧАННЯ ПРИРОДНОГО газу. Тобто, споживач послуги мусить сплачувати лише за постачання газу, а не вартість самого газу.
            З листа Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.11.2015 року №31.4-ВИХ/2633-15: «тариф на послуги розподілу природного газу (на транспортування природного газу) для ПАТ «Херсонгаз» встановлено в розмірі 509,70  грн за 1000 куб.м (без урахування ПДВ) (постанова НКРЕКП від 24 вересня 2015 р. № 2418).
            Громадянин України є власником (співвласником) як природного газу, що видобувається на території України, так і видобувних підприємств, газопроводів і газорозподільних систем. Власник (співвласник) має право безоплатного (безкоштовного) володіння,  користування, розпорядження своєю власністю. Тобто громадянин України виступає інвестором – кредитором  економіки України і не мусить сплачувати нікому ПДВ (податок на додану вартість).
            ПАТ Херсонгаз може отримувати оплату за транспортування (постачання) природного газу  громадянину України (людині корінного населення України, кредитору – інвестору економіки), у випадку укладання з ним ДОГОВОРУ.
            Такий договір між Щепьоткіною Л.В. та ПАТ Херсонгаз відсутній.  Тобто, заява про видачу судового наказу щодо стягнення зі Щепьоткіної Л.В. на користь ПАТ Херсонгаз заборгованості за надані послуги з газопостачання не обґрунтована в зв’язку з відсутністю договірних відносин між сторонами.

            4.   Відповідно до відомостей Єдиного Державного реєстру юридичних осіб ПАТ  Херсонгаз є юридичною особою,  основним видом економічної діяльності якої є «розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи (код КВЕД 35.22)».   Діяльність ПАТ Херсонгаз не підпадає під умови типового договору, затвердженого Постановою КМ України, адже в Постанові КМУ мова йде про постачання природного газу. а не газоподібного палива.
Заява про видачу судового наказу щодо стягнення зі Щепьоткіної Л.В. на користь ПАТ Херсонгаз заборгованості за надані послуги з газопостачання не обґрунтована в зв’язку з відсутністю договірних відносин між сторонами та невиконанням ПАТ Херсонгаз умов типового договору щодо постачання ПРИРОДНОГО газу.

5. ПАТ Херсонгаз – приватна компанія, що користується газовидобувною промисловостю та газотрубопроводами, газорозподільними мережами України без погодження зі власником (співвласниками)  економічної . системи, яким є народ України (український народ) в цілому та кожний громадянин України уособлено.
Заява про видачу судового наказу щодо стягнення зі Щепьоткіної Л.В. на користь ПАТ Херсонгаз заборгованості за надані послуги з газопостачання не обґрунтована в зв’язку з відсутністю дозволу власника (співвласників) газовидобувної промисловості, газотрубопроводів, газорозподільних мереж на володіння, користування, розпорядження  його власністю заявником.

                        Загальними засадами цивільного законодавства (ст.3 ЦКУ п.п.3,5,6) є:
3) свобода договору;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
            Відповідно до ст.ст. 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 19 ЦКУ особа має право на захист та самозахист свого цивільного права,  інтересів, власності, свободи договору…
     27 серпня 2014 року Президентом України було видано Указ №694/2014 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі — Указ №694/2014), на підставі якого створено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП).
     10 вересня 2014 року Президентом України видано Указ №715/2014 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі — Указ №715/2014), яким затверджено положення про НКРЕКП.
     Зазначеними Указами, Президент України в порушення вимог діючого законодавства створив НКРЕП, яка є державним колегіальним органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Згідно з п. 7 Положення про НКРЕКП, затвердженого Указом Президента України №715/2014 (далі – Положення), НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення, тарифи на теплову енергію тощо. 
     Відповідно до ст.ст. 12, 13 Закону України «Про природні монополії», одними із завдань та функцій Національних комісій регулювання природних монополій є формування цінової політики у відповідній сфері регулювання, визначення умов доступу споживачів до товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій.
     Укази Президента України, які є актами загальної дії, тобто поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави. Таким чином, у зв'язку з прийняттям Президентом України зазначених Указів, була створена НКРЕКП, наділена повноваженнями з прийняття рішень і нормативно-правових актів, які безпосередньо впливають на життя, матеріальний стан громадян України як споживачів комунальних послуг, що надаються суб'єктами природних монополій.
     Незаконність Указів Президента України від 27.08.2014 №694/2014 та №715/2014 від 10.09.2014 полягає у тому, що Президент України прийняв рішення про створення НКРЕКП як центрального органу виконавчої влади, не маючи для цього ні підстав, ні повноважень.
            Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
     Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України «Про природні монополії»,  національні   комісії регулювання природних монополій (далі – комісії) є державними   колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України. Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України. Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.
     Проте, в п. 2.1 Рішення Конституційного Суду України у справі 1-39/2008 від 8 липня 2008 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону України «Про природні монополії» вказано, що відповідно до положень пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України, «повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки».
     Така суперечність норм  виникла тому, що ухвалюючи в 2000 році Закон України «Про природні монополії» і закріплюючи за Президентом України повноваження, зазначені в положеннях частини першої, частини другої статті 11 вказаного Закону, Верховна Рада України діяла відповідно до обсягу конституційної компетенції глави держави, визначеного у статті 106 Конституції України, зокрема щодо можливості формувати центральні органи виконавчої влади і регламентувати їх діяльність (редакція Основного Закону Україні від 28.06.1998 року).
    
     Проте, Законом України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21.02.2014 редакцію статті 106 Конституції України змінено, тобто відновлено дію окремих положень Конституції України з такими змінами, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.
     Так, у редакції статті 106 Конституції України від 21.02.2014 року відсутні повноваження глави держави щодо формування центральних органів виконавчої влади та регламентування їхньої діяльності його актами. Президент України може унормовувати діяльність лише тих органів, щодо утворення яких і керування якими він має конституційні повноваження.
     Отже, з набуттям чинності вказаних змін до Конституції України положення статті 11 Закону України «Про природні монополії» (на підставі яких видано оскаржені  Укази)  щодо утворення та ліквідації Президентом України комісій, затвердження ним положень про комісії, призначення та припинення повноважень Голови комісії, її членів не відповідають Основному Закону України.
     Більше того,  відповідно до ст. 116 Конституції України (в редакції Закону № 742-VII   від 21.02.2014), питання утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади відносяться до компетенції Кабінету Міністрів України.
     Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» №3166-VI від 17.03.2011 року,  міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.  
     Враховуючи те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (частина друга, третя статті 8 Конституції України), Президент України зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України.
     Таким чином, при виданні спірних указів Президент України діяв поза межами своєї компетенції.
     Більш того, відповідно до ч.1 ст. 14 Закону про ЖКП залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:
     1) перша група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;
     2) друга група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;
     3) третя група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
     Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (який діяв на момент створення НКРЕКП та до 01.10.2015 року), державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
     Як зазначається в ч. 4 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію і природний газ, тарифів на їх транспортування та постачання підприємствам і організаціям, які виробляють та надають житлово-комунальні послуги населенню.
     Таким чином, двома вищезгаданими  профільними Законами України передбачене існування ДВОХ ОКРЕМИХ національних комісій: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері комунальних послуг та не передбачена можливість створення та діяльності єдиної комісії, яка здійснює державне регулювання і у сфері енергетики, і у сфері комунальних послуг.
            Зазначене вище дає підстави для обґрунтованого висновку, що Позивач нарахував Відповідачу до сплати вартість комунальних послуг згідно з тарифів, встановлених органом державної влади, створення і наділення повноваженнями якого було здійснене всупереч Конституції України.
            Крім того, вартість комунальних послуг, яку Позивач вимагає сплатити, нарахована ним в порушення п.4 ч.1 ст.2 ЗУ “Про житлово-комунальні послуги”.
            Не відмовляючись сплачувати вартість спожитих комунальних послуг взагалі, Боржник не погоджується з правомірністю нарахування вартості комунальних послуг у зазначеній вище сумі та виходячи із вказаних Стягувачем тарифів. Таким чином, Боржник вважає, що між ним та Стягувачем існує спір про право останнього нараховувати та стягувати з Боржника вартість комунальних послуг за тарифами, встановленими НКРЕКП.
            Відповідно до п.2 ч.8 ст. Стаття 1051 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.
            На підставі вищевикладеного, керуючись п.2 ч.3 ст.100, ст.ст.104, 105, п.2 ч.8 ст. 1051 Цивільного процесуального кодексу України,
ПРОШУ:
1. Скасувати судовий наказ від 08.02.2017 року, виданий суддею Єпішиним Ю,М., за заявою Публічного акціонерного товариства «Херсонгаз», про стягнення з Щепьоткіної Лариси Володимирівни, на користь Публічного акціонерного товариства «Херсонгаз» суми боргу за надані послуги газопостачання  у період з вересня 2014р. по червень 2015 року  в сумі 3107грн. 27 коп. (надалі — комунальні послуги) інфляції у сумі 1764грн.01 коп. та судові витрати у розмірі 689 грн. 00 коп.
Додатки:
1. Копія конверту з відміткою підприємства поштового зв'язку (щодо дати відправлення Судового наказу Боржникам).
2.  Копія виписки з ЄДР щодо ПАТ Херсонгаз
3. Копія  листа Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.11.2015 року №31.4-ВИХ/2633-15:
4. Копія довідки про суми отриманої  пенсії.
5. Копія цієї Заяви  і доданих до неї документів для надання Стягувачу.

Л.В.Щепьоткіна      ___________

«____»________________ 2017



1 комментарий: