ВНИМАНИЕ

Материалы публикуемые в блоге это интернет обзор местных и зарубежных средств массовой информации.
Все статьи и видео представлены для ознакомления, анализа и обсуждения.
Мнение администрации блога и Ваше мнение, могут частично или полностью не совпадать с мнениями авторов публикаций.

среда, 14 сентября 2016 г.

Об’єднання територіальних громад: як під виглядом децентралізації узурпують владу

ПОЗБАВЛЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ОБ'ЄКТІВ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ГРУБО ПОРУШУЄ ПРАВА ЛЮДИНИ


Створюючи так звані “об’єднані територіальні громади”, які не є суб’єктом правовідносин, у територіальних громад вилучається ВСЕ комунальне майно.
   Цивільно-правової, адміністративної одиниці “об’єднана територіальна громада” немає в системі адміністративно-територіального устрою України.  А базова соціальна інфраструктура повністю залежить від волі центральної влади. Вже сьогодні фінансування шкіл і лікарень є засобом рекету і тиску на громади, щоб вони об’єднувалися. Тому добровільністю там і не пахне.
   Далі – аналіз:
   Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» №157-VIII від 5 лютого 2015 р. є таким, що не відповідає Конституції України, Загальній декларації прав людини, Європейській хартії місцевого самоврядування, іншим нормативно-правовим актам та інтересам народу України, беручи до уваги нижчевикладене.
   Згідно зі ст. 2, п.2 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» (далі Закон) №157-15 від 05.02.2015 р. добровільне об’єднання здійснюється з дотриманням
1) конституційності та законності;
2) добровільності;
3) економічної ефективності;
4) державної підтримки;
5) повсюдності місцевого самоврядування;
6) прозорості та відкритості;
7) відповідальності.
   Втім, сам Закон не передбачає реалізацію цих принципів належним чином, окремі положення цього Закону суперечать Конституції України, Загальній декларації прав людини, Європейській хартії місцевого самоврядування, іншим нормативно-правовим актам, зокрема:
1. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» не дає визначення і чітких правових ознак, не конкретизує правосуб’єктність об’єднаної територіальної громади та її повноважень, механізму її реєстрації як право суб’єктної одиниці. Таким чином незрозумілим та невизначеним є цивільно-правовий статус суб’єкта правовідносин «об’єднана територіальна громада», що вносить невизначеність у систему адміністративно-територіального устрою України, формує ризики не легітимності функціонування цивільно-правової одиниці «об’єднана територіальна громада».
2. Передбачене Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» створення об’єднаних територіальних громад порушує інституційні основи місцевого самоврядування, зокрема ст. 140. Конституції України, якою визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Отже місцеве самоврядування є правом безпосередньо територіальних громад, а не їх об’єднань.
   Також Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст. 2 визначає, що «місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами…», а не їх об’єднаннями.
   Об’єднуючи територіальні громади і передаючи усі владні повноваження органам управління цим об’єднанням, територіальну громаду позбавляють права на місцеве самоврядування та статусу суб’єкта місцевого самоврядування, що суперечить Конституції України, Європейській хартії місцевого самоврядування.
3. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад” вводить додаткову адміністративно-територіальну одиницю – об’єднану територіальну громаду, не передбачену Конституцією України.
   У ст 133. Конституції конкретизовано, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
   Також ст. 5. Закону України «Про місцеве самоврядування» визначає, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
   Тобто адміністративно-територіальної одиниці «об’єднана територіальна громада» як складової адміністративно-територіального устрою України та системи місцевого самоврядування не передбачено Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування» та іншими засадничими нормативно-правовими актами. Відповідно введення адміністративно-територіальної одиниці є антиконституційним, оскільки порушує конституційний устрій України.
4. Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» територіальні громади позбавлено належного їм за Конституцією права на місцеве самоврядування. Це право належить винятково територіальним громадам, а не їх об’єднанням, що чітко задекларовано ст. 140 Конституції України (Ст.140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади).
5. Реалізація положень Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» позбавляє територіальні громади належного їм комунального майна. Згідно з Конституцією України, законом України «Про місцеве самоврядування» право комунальної власності належить винятково територіальній громаді, а не їх об’єднанням. (Стаття 142. Конституції України чітко визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад. Також Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст.1. Визначає, щоправо комунальної власності – право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Ст. 60 цього ж Закону вказує: територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності.
   Об’єднання територіальних громад у об’єднану територіальну громаду відповідно до положень Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» передбачає передачу комунального майна у власність суб’єкта з невизначеним цивільно-правовим статусом позбавить територіальні громади належної їм комунальної власності і сформує ризики незаконного відчуження комунальної власності у межах цілої держави,, що несе загрозу економічній безпеці України, зокрема позбавлення народу України належного йому національного багатства як основи економічного розвитку.
6. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» не враховує інституційну пастку, яка може посилити загрози національній безпеці України через не легітимність об’єднання територіальних громад, що приведе до порушення конституційного устрою держави, суспільного хаосу, рейдерства і незаконного перерозподілу комунальної власності. Територіальні громади не набули в Україні правосуб’єктності, а отже їх неможливо об’єднати у правовому полі (об’єднати можна лише право суб’єктних і дієздатних осіб, а територіальним громадам офіційно досі такого статусу не надано). Тобто на сучасному етапі, коли територіальні громади не є право суб’єктними, об’єднати їх неможливо, бо у правовому полі вони не ідентифіковані.
7. Реалізація положень ЗУ «Про добровільне об’єднання територіальних громад» є дискримінаційною щодо прав територіальних громад та їх членів уже на даному етапі, коли відсутнє належне законодавче забезпечення реалізації базових прав територіальних громад: територіальні громади досі не набули правосуб’єктності, а тому не можуть здійснювати передбачене ст140-143 Конституцією України, більшість членів територіальних громад, особливо тих, у яких досі не зареєстровані статути територіальних громад, позбавлені свого права на безпосередню участь у місцевому самоврядуванні.
   Фактично, розпочавши об’єднання територіальних громад коли незабезпеченим є право участі громадян України у місцевому самоврядування гарантоване Конституцією України (ст.140)., порушено Загальну декларацію прав людини, ст. 21, яка визначає, що Стаття 21 Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо.
   Сьогодні несформованим є нормативно-правове забезпечення безпосередньої участі громадян в управління державою. Єдиним дієвим механізмом такого управління є вибори. Втім цей механізм участі громадян у врядуванні не дозволяє забезпечити належне волевиявлення народу України, зокрема членів територіальних громад щодо зміни їх цивільно-правового статусу як члена територіальної громади та співвласника комунального майна. Досі неприйнятими є Закони України «Про місцевий референдум», Закон України «Про загальні збори громадян», для більшості членів територіальних громад, де досі не зареєстровані статути цих територіальних громад невизначеними є механізми реалізації місцевих ініціатив, проведення громадських слухань, а тому без належного забезпечення реалізації права участі громадян у місцевому самоврядування, права територіальних громад на безпосереднє врядування порушує норму ст.1. Загальної декларації прав людини, згідно якої всі люди рівні у своїх достоїнствах і правах, ст.21, яка визначає, що воля народу повинна бути основою влади уряду.
   Розпочавши об’єднання територіальних громад на даному етапі, механізм прийняття рішення щодо об’єднання територіальних громад мають винятково органи місцевого самоврядування. Відповідно громади України позбавлені правових механізмів участі у прийнятті цих рішень, чим порушено їх права, а також порушено право територіальної громади на безпосереднє врядування, гарантоване ст.140 Конституції України.
8. Ст. 13. Конституції України вказує, що держава забезпечує захист права усіх суб’єктів власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Втім Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» територіальну громаду як базового найповноважнішого суб’єкта місцевого самоврядування і власника комунального майна, що чітко визначено (ст. 13, згідно з якою усі суб’єкти права власності рівні перед законом) позбавлено статусу власника, а також усунено механізми захисту цього права.
   Згідно зі ст. 8, п. 3 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» органи місцевого самоврядування об’єднаної територіальної громади є правонаступниками активів і пасивів органів місцевого самоврядування територіальних громад, що об’єдналися. Зазначимо, що згідно зі ст. 142 Конституції України власником цих активів є територіальна громада, а не її орган, що згідно зі ст. 143 лише управляє її майном. Тому зазначена схема правонаступності суперечить ст. 142-143 Конституції України.
   Відповідно до Конституції України, Земельного, Водного, Бюджетного, Цивільного, Господарського кодексів, Закону України «Про місцеве самоврядування», інших нормативно-правових актів, власником комунального майна, бюджету є винятково територіальна громада. Передача цього права органам управління є злочинним, і формує ризики позбавлення народу України належного йому права володіння національним багатством, що на місцевому рівні найбільш повно реалізується через співволодіння (спільну сумісну власність) членами територіальної громади об’єктами комунальної власності.
   Позбавлення територіальних громад об’єктів комунальної власності порушує права людини. Згідно ст. 17 Загальної декларації прав людини , п.1. кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими , а отже має право бути співвласником комунального майна. П.2 цієї ж статті визначає, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. Ст. 41. Конституції України також визначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
   Положення Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», яке передбачає передання об’єктів комунальної власності на баланс органів управління об’єднаних територіальних громад, порушує права територіальних громад і їх членів, яких безпідставно позбавляють права власності на комунальне майно, що є прямим порушенням Конституції України, Загальної декларації прав людини, оскільки реалізувати це право громадянину і територіальній громаді стане неможливим.
9. Згідно зі ст. 7, п. 3 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», схвалені сільськими, селищними, сільськими радами проекти рішення щодо добровільного об’єднання у 5 – денний строк подаються обласній держаній адміністрації для надання висновку щодо відповідності цього проекту Конституції та законам України. Статтею 119 Конституції України, ст.. 13, 14 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» такі повноваження місцевих державних адміністрацій не передбачені.
10. Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» створено передумови для узурпації влади органами місцевого самоврядування, уможливлення безпідставного позбавлення прав членів територіальних громад та покладення на них додаткових не передбачених законодавством обов’язків, згоди на які вони не надавали. Ст. 5 цього Закону «Ініціювання добровільного об’єднання територіальних громад» передбачає, що пропозиції щодо об’єднання обговорюватимуться територіальною громадою на громадському обговоренні, порядок проведення якого визначається сільською, селищною, міською радою. Не передбачивши порядок ініціювання такого обговорення, обов’язково погодження членами територіальної громади винесеної на їх розгляд пропозиції щодо об’єднання територіальних громад уможливлюється прийняття місцевими радами порядків проведення громадських обговорень, які стануть фактичним доведенням до членів територіальної громади інформації про об’єднання без їхньої на це згоди.
   Крім цього, громадське обговорення є дуже ємним поняттям (від обговорення у соціальних мережах до громадського слухання), що уможливлює перетворення таких обговорень на фікцію, дає змогу місцевим радам узурпувати право прийняття рішень щодо об’єднання територіальних громад.
   Окремі зміни до статей 2, 5, 88, 89 Бюджетного кодексу є такими, що не відповідають Конституції України, з огляду на наступне:
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України №176-VIII від 10.02.2015 передбачено зміни до бюджетного кодексу України, які протирічать системі місцевого самоврядування, прописаній Конституцією України.
   Зокрема, змінами до частини першої статті 2 Бюджетного кодексу у визначенні поняття «бюджет місцевого самоврядування» Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України №176-VIII від 10.02.2015 доповнено, що місцевим бюджетом є бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
   Також змінами до ст. 5 част.3. цього ж Закону України Бюджетами місцевого самоврядування визначає бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Таке формулювання порушує конституційні засади системи місцевого самоврядування. Згідно ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади, а не об’єднання територіальних громад. Тому запроваджене законом поняття «бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад» є порушення права територіальних громад на місцеве самоврядування, у тому числі права власності і права безпосереднього управління місцевим бюджетом.
Стаття 142.Конституції України визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
   Тобто власником місцевого бюджету є територіальна громада, а не об’єднання громад. Запроваджуючи поняття «бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад» порушується гарантоване Конституцією України право територіальної громади на місцеве самоврядування, а також базового суб’єкта системі місцевого самоврядування позбавляють фінансової основи розвитку.
   Також впровадження вищезазначених змін до Бюджетного кодексу зумовлює порушення ст. 7 Конституції України, згідно з якою в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, оскільки гарантувати право на місцеве самоврядування територіальним громадам, яких позбавляють права бути базовим і найповноважнішим суб’єктом місцевого самоврядування, а також матеріальної, зокрема, фінансової основи розвитку неможливо.
   Змінами до Бюджетного кодексу, підпунктом “а” пункту 3 частини першої статті 89 Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України №176-VIII від 10.02.2015 до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад віднесено первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, а також дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги). Таким чином територіальні громади, які не увійшли до складу об’єднаних територіальних громад, позбавлено права мати комунальні заклади соціального призначення, оскільки права фінансувати такі заклади з власного місцевого бюджету територіальна громада, яка не увійшла до складу об’єднаної, не зможе.
   Цим положенням порушено вимоги ст.143. Конституції України, відповідно до якої територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
   Фактично, змінами до підпункту “а” пункту 3 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу територіальні громади позбавлено майна, яке є в комунальній власності, і яке забезпечує життєдіяльність територіальної громади, зокрема, комунальних закладів, які надають первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, а також дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги). Так зміни суперечать ст. 7 Конституції України, оскільки порушують право на місцеве самоврядування, яке є правом територіальної громади, а не об’єднань громад, а також ст.13 Конституції, якою визначено, що всі суб’єкти права власності є рівними перед законом.
   Крім того, змінами до Бюджетного кодексу, внесеними Законами України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України №176-VIII від 10.02.2015, «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин № 79-VIII від 28.12.2014 , та іншими законами межах реформи адміністративно-територіального устрою України, позбавляючи територіальні громади права володіти доходами місцевого бюджету як фінансовою основою місцевого самоврядування, на баланс об’єднаних територіальних громад, не передбачена передача боргових зобов’язань, які мають територіальні громади на баланс об’єднаної територіальної громади. Тобто ці борги залишаються боргами окремих територіальних громад, що призводитиме до їх банкрутства.
   Зокрема, част.35 ст. 2 Бюджетного кодексу України визначає, що місцевий борг – загальна сума боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення. Законами України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» №157-15 від 05.02.2015 р., «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України №176-VIII від 10.02.2015 р., «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин № 79-VIII від 28.12.2014 р. не передбачено, кому належатимуть борги місцевих бюджетів після утворення бюджетів об’єднаних територіальних громад. А отже, вони залишатимуться боргами територіальної громади, яка їх отримувала.
   Тобто згідно з положеннями Бюджетного кодексу і змін до нього, боргів об’єднана територіальна громада мати не може, і борги окремих територіальних громад не передаватимуться на баланс об’єднаної територіальної громади. Залишення боргів на балансі окремих територіальних громад, позбавлення їх доходів бюджету, які передаватимуться у бюджет об’єднаної територіальної громади, унеможливить повернення кредитів, погашення інших боргових зобов’язань окремих територіальних громад, що зумовлюватиме вилучення у територіальних громад комунального майна для погашення цих боргів. Таке положення формує загрози національній безпеці, коли внаслідок порушення ст. 13 Конституції України, згідно з якою усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
   Також передавши окремі податки, зокрема частину доходів податку на доходи фізичних осіб державному бюджету, місцеві бюджети, особливо малих територіальних громад, фактично позбавлені частини основного доходу місцевих бюджетів. У зв’язку з відсутністю повної реєстрації та оцінки об’єктів нерухомості, які підлягають оподаткуванню, забезпечити надходження у місцеві бюджети податку на нерухоме майно неможливо. Тобто перерозподілом бюджетних коштів на користь державного бюджету фактично посилено централізацію бюджетних зборів, чим порушено, зокрема ст. 95. Конституції України, якою передбачено, що Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Тобто Конституцією України не передбачений розподіл суспільних благ між громадянами та об’єднаними територіальними громадами, а лише територіальними громадами як базовими суб’єктами місцевого самоврядування.
   Також ст.95 Конституції України зазначено, що Держава прагне до збалансованості бюджету України. Втім надмірна централізація бюджету держави, у тому числі і за рахунок впровадження Законів України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України №176-VIII від 10.02.2015, «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин № 79-VIII від 28.12.2014, не забезпечує збалансованості бюджету і зумовлює посилення централізації бюджету держави.
   Про зростання централізації бюджету держави на користь державного бюджету вказав 16 червня на п’ятдесят першому пленарному засідання Верховної Ради України Голова Рахункової палати Роман Миколайович Магут, який чітко озвучив, що впровадження змін до Бюджетного кодексу посилило бюджетну централізацію на користь державного бюджету. З тексту його виступу: « … Проте розширення в 2014 році бази податків, які зараховуються до місцевих бюджетів, не призвело до суттєвого зростання їх доходів. Централізація бюджетних ресурсів зросла. Трансфери з державного бюджету становили 56,4 відсотків доходів у місцевому бюджеті. Загальний обсяг боргових зобов’язань місцевих бюджетів зріс до 4 млрд гривень» (стенограма на веб-сторінці Верховної ради України).

   ДМГО «ГРОМАДЯНСЬКА ДІЯ» функціонує виключно за ініціативою представників організації і не фінансується політичними партіями і олігархічними структурами. Небайдужі громадяни можуть підвищити результативність нашої роботи по формуванню ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ міста Дніпра – допомагаючи друкувати поліграфічні матеріали, або переказуючи благодійні кошти на особисту карту Приват банку відкриту на ім’якерівника організації Скоблікова Дмитра Володимировича: № 4149 4978 6457 2757,призначення платежу: благодійні внески на статутну діяльність.

Дякуємо за матеріальну підтримку нашої роботи!

http://grajdanskoedeistvie.blogspot.com/      СІЧЕСЛАВ ІНФО

Комментариев нет:

Отправить комментарий