ВНИМАНИЕ

Материалы публикуемые в блоге это интернет обзор местных и зарубежных средств массовой информации.
Все статьи и видео представлены для ознакомления, анализа и обсуждения.
Мнение администрации блога и Ваше мнение, могут частично или полностью не совпадать с мнениями авторов публикаций.

вторник, 23 августа 2016 г.

Столітня війна Українського народу проти зРАДи РАД.


Є багато тлумачень поняття  ДЕРЖАВА,  РЕСПУБЛІКА,  ВЛАДА, -  але в жодному з тлумачень не дається пояснення того, хто і на якій підставі отримує можливість управляти життєдіяльністю людей, що існують в межах певної території.
У мене є своє тлумачення цього поняття, можливо, воно стане до вподоби та розуміння деяких людей, що переймаються цими питаннями.
Влада, Держава, Республіка –
 це механізм,  яким управляють люди.
Як показує досвід України, найважливішим моментом її  (України) життя є питання долучення певних людей до управління механізмом «держава». Протягом століть (тисячоліть?) українці боролися за те, щоб саме народу належало право визначати ЛЮДЕЙ, які стануть до механізму управління державою.
Не буду говорити про всю російську імперію, буду говорити про Україну.
Гаслаз якими вийшли  до народу  більшовики  в квітні 1917 році сприяли розквіту сподівань народу України на утворення народної Держави. Так звані «квітневі тези» дозволили більшовикам отримати підтримку широкого загалу робітників та селян.
Квітневі тези включають у собі такі важливі загальнонаціональні завдання:
1.   Мир – народу.  Закінчити війну не насильницьким методом можливо лише скинувши владу капіталістів (олігархату).
2.   Влада – народу. Здійснити соціалістичну революцію, в ході якої влада в державі мусить перейти до пролетаріату та найбіднішого селянства.
3.   Боротьба з опортуністами та одночасне розповсюдження гасла про необхідність переходу всієї державної влади до РАД робочих депутатів.
4.   Не парламентська республіка, а республіка РАД робочих, наймитських та селянських депутатів по всій країні зі скасуванням поліції, армії і бюрократичного апарату і заміні постійної армії загальним озброєнням народу.
5.   Аграрна реформа – конфіскація всіх  земель поміщиків та націоналізація всіх земель в країні.
6.   Банківська реформа – злиття всіх банків країни в ОДИН загальнонаціональних банк, підконтрольний Радам робочих депутатів.
7.   Контроль Рад за суспільним виробництвом і розподілом продуктів.

Ці квітневи тези стали основою для утворення різноманітних форм управління  механізмом під назвою Україна.

Механізм управління державою з початку ХХ століття розбудовувався на засадах поєднання демократії та централізму, що становлять собою діалектичну єдність – на принципі  демократичного централізму, який має такі найважливіші риси:
поєднання демократизму (повновладдя, самодіяльність, ініціативи трудящих) з вибірністю керівного складу знизу доверху та їх підзвітністю масам,  з централізацією – керівництвом з єдиного центру, підпорядкуванням меншості більшості, дисципліною, обов’язковістю рішень вищих органів нижчим, підпорядкуванням приватних інтересів загальним.
Хочу підкреслити, що саме українці приймали рішення про те, яка форма управління державою буде існувати на території України, незалежно від того, якою була панівна ідеологія країни та хто її впроваджував.
Дозвольте розпочати.
7 (20) листопада 1917 року Українська Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал, який проголошував заснування Української Народної Республіки як автономії в складі Російської держави. 

«…Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству – Генеральному Секретаріатові України...
Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (УНР)  українська держава, що існувала в 19171920 роках зі столицею в КиєвіДо квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою УНР на чолі з Михайлом Грушевським, після грудня 1918 року — Директорією УНР, яка усунула від влади Павла Скоропадського — гетьмана Української держави.
ІІІ  Всеукраїнський з’їзд Рад, що відбувся у Харкові, 10 березня  1919 року прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки.
 Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року.
Конституція складалася з 4-х розділів, що містили 35 статей. УСРР визнавалася в ній як держава диктатури трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їх віковими гнобителями й експлуататорами — капіталістами та поміщиками.
Завданням диктатури було забезпечення «переходу від буржуазного ладу  до соціалізму шляхом проведення соціалістичних перетворень та систематичного придушення всіх контрреволюційних проявів з боку заможних класів».
Конституція проголошувала скасування приватної власності на всі засоби виробництва, у тому числі на землю, закріплення влади тільки за трудящими масами: лише за ними визнавалися політичні права, на них покладався збройний захист завоювань революції.
Населення країни, яке використовувало найману працю та жило на нетрудові доходи (зокрема, приватні торгівці, комерційні посередники, ченці й служителі релігійних культів, колишні поліцейські та жандарми), а також засуджені, душевнохворі й божевільні позбавлялися політичних прав.
Владу в республіці мали здійснювати  ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
Конституція визначала організацію державної влади в центрі та на місцях, розмежування компетенції між різними її органами.
До центральних органів влади було зараховано:
 -         Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, ВУЦВК, РНК.
-         Вищою владою конституція оголошувала Всеукраїнський з'їзд Рад, який скликався не рідше, ніж двічі на рік, а в період між з'їздами — ВУЦВК. До виключної компетенції ВУЦВК належало, зокрема, формування РНК, питання про кордони, зовнішні відносини, ЗС, визначення напрямів розвитку народного господарства. Усі центральні органи наділялися законодавчими правами.
-         До органів радянської влади на місцях було зараховано ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів,  губернські,  повітові й  волосні  з'їзди рад та обрані ними виконавчі комітети. Строки й порядок виборів, норми представництва, внутрішньої організація цих органів, розмежування компетенції влади між ними, а також із центральними органами встановлювалися ВУЦВК.
XI Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові 15 травня 1929 р. затвердив нову, другу Конституцію УСРР. Складалася вона з 82 статей, 5 основних поділів (розділів) та 8 підрозділів.
Перший поділ містив загальні засади: УСРР є соціалістична держава, заснована на диктатурі пролетаріату та владі рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
Другий поділ "Організація радянської влади" містив дві частини з підрозділами:
1.      Органи центральної влади: а) Всеукраїнський з'їзд Рад - вищий законодавчий орган влади в державі, мав скликатися 1 раз на 2 роки (раніше - щорічно); б) Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) - обирався з'їздом як постійно діючий посесійно законодавчий орган влади; в) Президія ВУЦВК діяла між сесіями ВУЦВК і мала теж законодавчі функції як орган верховного правління; г) Рада Народних Комісарів - уряд держави складався з галузевих наркоматів на чолі з наркомами, очолювався головою РНК; д) Народні комісаріати УСРР - на них покладалося галузеве управління і законодавча ініціатива;
2.      Органи місцевої влади - ними проголошувалися: а) з'їзди рад; б) виконавчі комітети, утворені з'їздами; в) ради депутатів на місцях - міські, селищні та сільські. Визначалася їхня компетенція.
 Надалі  була сформована третя  Конституція Української РСР, що була прийнята після всенародного обговорення Надзвичайним ХІV Всеукраїнським з’їздом Рад в січні 1937 року.
 Відповідно до Конституції Української РСР 1937 року вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на 4 роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР.  Інші органи такого права вже не мали, як це було раніше.
На мій погляд, саме в цей час відбулась підміна влади народу на владу «рад». Якщо раніше практикувалось всенародне обговорення важливих для народу питань і затвердження рішення  відбувалось на Всеукраїнському з’їзді Рад, то тепер «обрані» отримали право виступати від імені народу  протягом всього терміну своєї роботи в Верховній Раді та розпоряджуватись національним багатством народу.
За обрання депутатом Верховної Ради почала точитись запекла боротьба, тому що депутат став неконтрольованим управителем країни. З’явилась еліта (олігархія), яка вже не відображала прагнення українського народу. Рішення Верховної Ради Української РСР вже не враховували загальнонаціональні інтереси, бо контролювати її рішення стало нікому. 
 Влада олігархії в здоровому суспільстві завжди обмежується владою народу. Так, наприклад, Сенат Риму мав право законодавчої ініціативи, але всі закони приймались на референдумах. Сенат Риму мав право рекомендувати кандидатури на пости консулів, але консулів обирав народ.
 Право висування  кандидатів  у  народні  депутати на Україні належало трудовим колективам, громадським організаціям, колективам професійно-технічних,  середніх спеціальних  і  вищих  навчальних закладів, зборам    виборців    за    місцем    проживання    і військовослужбовців по військових частинах.
Такы умови проведення виборів у деякій мірі забезпечували гасло про те, що влада в Українській РСР належить народові, але не вживали вже принципів демократичного централізму, які забезпечували контроль народу за діями керівників держави різного рівня підпорядкування. 
Легитимність Верховної Ради Української РСР як органу державної (загальнонародної) влади мала забезпечуватись 100% участю у виборах дорослого населення країни, що мали право голосу. 
Четверту Конституцію УРСР прийнято 20 квітня 1978 року позачерговою сесією Верховної Ради Республіки.
Конституція УРСР пішла шляхом визначення предметів виключного відання Верховної Ради УРСР:
-   прийняття Конституції УРСР, внесення до неї змін
-   затвердження державних планів економічного й соціального розвитку Української РСР, державного бюджету УРСР і звітів про їх виконання
-    утворення підзвітних їй органів
Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей.
Вся влада в Українській РСР належить народові.
Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу Української РСР.
Основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.
Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.
Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.
Державна власність – спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.
У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв’язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об’єднань є засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань. 
Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безплатне і безстрокове користування.
Основу особистої власності громадян Української РСР становлять трудові доходи. В особистій власності можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного господарства, жилий будинок і трудові заощадження.
У користуванні громадян можуть бути ділянки землі, які надаються в установленому законом порядку для ведення підсобного господарства (включаючи тримання худоби і птиці), садівництва та городництва, а також для індивідуального житлового будівництва. Громадяни зобов’язані раціонально використовувати надані їм земельні ділянки. Держава і колгоспи сприяють громадянам у веденню підсобного господарства.
Майно, що є в особистій власності або в користуванні громадян,  не повинно служити для одержання нетрудових доходів, використовуватись на шкоду інтересам суспільства.
Джерелом зростання суспільного багатства, добробуту народу і кожної радянської людини є вільна від експлуатації праця радянських людей. 
Компетенція Верховної Ради УРСР новою Конституцією була прирівняна до компетенції  самої Української РСР, а Верховна Рада набула права розглядати і вирішувати будь-яке питання, в тому числі і здійснювати тотальний контроль за діяльністю всіх підзвітних їй державних  органів.
Скориставшись нагодою,  депутати Верховної Ради України спрямували свої законотворчі ініціативи на прийняття змін до Конституції Української РСР, аби забезпечити собі довічний статус верховних правителів України.
Як показав час, буреломним став для України 1990 рік.
Вперше за всю історію Радянської України, народ проявив своє ставлення до Верховної Ради Української РСР під час виборів, що були призначені на 4 березня 1990 року:
у голосуванні 4 березня взяли участь 84, 69% виборців, включених у списки.
Вперше (і, мабуть, востаннє) в історії УРСР за результатами голосування було призначено проведення повторного голосування. У період з 10 до 18 березня 1990 р. відбулося повторне голосування з виборів народних депутатів Української РСР, у результаті якого було обрано 330 народних депутатів Української РСР. Трохи пізніше були обрані й інші народні депутати Української РСР.
З самого початку роботи Верховної Ради між депутатами виник розбрат, суперечки, опозиція стала відігравати помітну роль. Тобто саме в цей час Верховна Рада Української РСР перестала відігравати роль державного органу і перетворилась на скупчення депутатів з власними амбіціями та проектами.
Вже 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР приймає Декларацію про державний суверенітет, в якій відбувається маніпуляція свідомістю українців. Наголошуючи весь час на словосполученні Українська РСР, депутати в цьому документі  починають вживати інші слова, такі як Республіка, Україна, що в майбутньому призводить до катастрофічних наслідків. 
Визнаючи, що 
"Народ України є єдиним джерелом влади в Республіці.
Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих рад Української РСР".
Верховна Рада Української РСР залишає за собою своє право на царювання на теренах країни:
"Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угрупування чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України".
Проголошуючи економічну самостійність Української РСР, що:
-  самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах
-   народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України
-  земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
Верховна Рада Української РСР повідомляє, що "підприємства, установи, організації та об"єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української РСР та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української РСР", та від імені Української РСР (тобто, від імені народу) забезпечує захист всіх форм власності.
В жовтні 1990 року Верховна Рада впроваджує зміни до Конституції Української РСР 1978 року законом №404-ХІІ, ініціюючи колапс економіки:
Припинити дію глави 2 "Економічна система", глави 16 "Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР" і глави 17 "Державний бюджет Української РСР" до прийняття нової Конституції Української РСР. 
Настали радісні часи для заколотників зради Українського народу. 
Колишня держава робітників і селян перетворилася на вотчину організованих партійних угрупувань та громадських організацій. 
Так до керма управління державою домоглися трутні, що за допомогою капіталу західних своїх прибічників розпочали знищувати Україну та її народ, затьмарюючи очі та свідомість люду,  жорстко винищуючи своїх співвітчизників, що сподівались покращання свого життя після проголошення "акту незалежності".  
Марно!
Трутні утворили таке законодавство, що незалежно від волевиявлення "виборців", від підсумків голосування, вони завжди залишаються за кермом. 
На щастя, в діючій Конституції України залишились деякі статті, що надають сподівання про зміни на краще. 
І тепер Український народ, об"єднаний на своїй землі  в територіальні громади, має можливість усунути від керма трутнів - зРАДників, та встановити безпосереднє народовладдя по всій країні. 
Перелічені нижче статті Конституції України мають стати в нагоді справжнім патріотам  своєї Батьківщини. 
Наснаги в житті, громадо!    Шануймося. 
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Лариса Щепьоткіна.



Комментариев нет:

Отправить комментарий