ВНИМАНИЕ

Материалы публикуемые в блоге это интернет обзор местных и зарубежных средств массовой информации.
Все статьи и видео представлены для ознакомления, анализа и обсуждения.
Мнение администрации блога и Ваше мнение, могут частично или полностью не совпадать с мнениями авторов публикаций.

понедельник, 2 мая 2016 г.

Сприяння розвитку громадянського суспільства.

Періодично наша державна влада ставить перед нами завдання щодо національної Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства.
     От і 25 квітня в м.Херсоні відбувся круглий стіл на якому представники громадянського суспільства обговорювали план цієї стратегії. В заході брав участь і національний експерт Володимир Купрій. Він розповів, що при обговоренні Стратегії  у Києві багато суперечок точилося навкруги визначення поняття "громадянське суспільство". 



           Я вважаю, що нам особливо зараз важливо з цим питанням  визначитись, адже Стратегія передбачає фінансування заходів, що сприяють розвитку громадянського суспільства. Тобто питання йде про те, хто отримає гроші на втілення Стратегії.
          

       Наші містечкові експерти, що звикли отримувати кошти від іноземних донорів, вважають, що тепер державний бюджет має сприяти їх діяльності, тобто їх утриманню. 
      Чи таку позицію розділяють  інші члени громади, неприбуткових громадських організацій, тощо - покаже час. Як покаже і те, хто має розподіляти гроші, котрі належать громаді і на які проекти. 
       Поки хочу надати шановній громаді інформацію про напрямки, за якими має здійснюватись фінансування, та запросити до участі у складанні місцевого плану заходів, не покладаючись на фаховість експертів, навчених іноземними фахівцями. 

Реалізацію Стратегії передбачається здійснювати за такими стратегічними напрямами:
створення сприятливих умов для формування та інституційного розвитку організацій громадянського суспільства;
забезпечення ефективних процедур участі громадськості під час формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення питань місцевого значення;
стимулювання участі організацій громадянського суспільства в соціально-економічному розвитку України;
створення сприятливих умов для міжсекторальної співпраці.

     Зокрема, у рамках зазначених стратегічних напрямів передбачається реалізувати такі завдання, як:

удосконалення правового статусу, порядку створення, організації діяльності і припинення органів самоорганізації населення, розширення їх повноважень щодо участі у вирішенні питань місцевого значення.

Тобто, питання стоїть про повернення територіальній громаді, як первинному носію функцій та повноважень місцевого самоврядування,  права безпосередньо вирішувати питання місцевого значення. 

                              А це наша справа, шановна громадо. 

               Пропоную ознайомитись з роботою Зайчука О.В. та Оніщенко Н.М., викладеною в підручнику з академічного курсу теорії держави і права 

Поняття, зміст і структура громадянського суспільства

Ідея громадянського суспільства є одним з найцінніших досягнень світової політико-правової думки. Поняття «громадянське суспільство» склалося не відразу, зміст його формувався та збагачувався поступово. Протягом декількох століть виникали і розвивалися нові концептуальні уявлення щодо сутності громадянського суспільства, його структури та ознак.
Процес формування громадянського суспільства у юридичній науці умовно поділяють на певні етапи. В основу такого поділу покладено співвідношення громадянського суспільства і держави та визначення місця названого вище суспільства у загальній структурі людського суспільства.
Щодо цього існує велике розмаїття поглядів і думок, але більшість з них зводиться до основних трьох напрямів:
Перший: громадянське суспільство розглядається як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства; і держава є складовою громадянського суспільства.
Другий: громадянське суспільство виступає як механізм, що зв'язує особу, її інтереси, потреби і державу як політичну організацію суспільства.
Третій: громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури. При цьому обидва утворення можуть розглядатись чи як рівноправні партнери, чи як нейтральні щодо одне до одного елементи, чи як антагоністичні структури.
Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів політичне життя торкалося найважливіших сфер життя суспільства: сім'ї, релігії, культури тощо.
Термін «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Арістотеля (koinoia politike — громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона — громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.
Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття.
Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки — німецькими філософами. У праці «Замітки з історії громадянського суспільства» (1767 р.) англійського вченого А. Фергюсона громадянське суспільство ще не розглядається як самостійне щодо держави явище. Аналізуючи еволюцію громадянського суспільства від часів класичної Греції і Римської республіки, він розуміє під цим терміном «самопослаблюючі риси», при чому найбільш небезпечною автор вважає «втрату громадянського духу». А. Фергюсон доводив необхідність створення асоціації громадян, яка пронизувала б всі сфери громадянського суспільства. Підкреслюючи суспільну природу людини, він звертає увагу на те, що найчастіше людина буває щасливою і вільною тоді, коли на неї впливає «тваринний дух суспільства».
Новий підхід щодо «громадянське суспільство — держава» формується шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Як приклад такого розуміння проблеми була праця Т. Пейна «Права людини» (1791—1792 pp.). Ідеолог американської політичної думки Т. Пейн вважав, що людині від природи притаманне прагнення до громадського життя. Це змушує індивідів будувати свої відносини на принципах солідарності та змагання.
Таким чином, громадянське суспільство існує апріорі, доісторично, а легітимна держава — це не більше як делегування їй владних повноважень, визначення її допоміжного характеру щодо суспільства. Чим зріліше громадянське суспільство, тим більше воно саморегулюється і тим менше потребує регуляції з боку держави.
Особлива роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю. Мислитель розглядає його як продукт історичного розвитку, вважає суспільство категорією переважно господарського характеру, яка базується на суспільних потребах, а державу - категорією морально-ідеологічного змісту. Громадянське суспільство, за Гегелем, поєднує у собі ринкову економіку, суспільні класи, корпорації та інститути, а також цивільні права, що регулюють відносини його складових. Це суспільство не спроможне подолати притаманні йому конфлікти, тому воно повинно бути приведене до порядку політичними структурами. Однією з таких структур має бути держава.
Тим самим, з одного боку, держава має досить широку сферу повноважень, а, з іншого — вона втручається у діяльність громадянського суспільства з однією метою — ліквідувати несправедливість чи нерівність щодо громадян даного суспільства. Ці умови дають право забезпечити широкі можливості для державного регулювання і домінування держави в суспільному житті.
Новий імпульс ідея громадянського суспільства отримала у Т. Гоббса. Як захисник державного абсолютизму він описує природний стан людини як сумарну і побічну психічну ситуацію, а поняття «держава», «суспільство» та «уряд» у нього рівноцінні поняття. Питання взаємодії держави і суспільства, по суті, знімається. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів.
Кожна з цих позицій має свої переваги та недоліки. При розгляді держави як складової громадянського суспільства, якоюсь мірою втрачається розуміння держави як важливого механізму в організації людської спільноти, ускладнюється процес розуміння зворотного впливу держави на цей феномен. Відведення посередницької ролі громадянському суспільству, навпаки, принижує роль останнього, призводить до підпорядкування його державі. Не вступаючи у полеміку, задля кращого розуміння і ролі громадянського суспільства, і ролі держави в суспільному розвитку та процесі взаємодії між ними, вважаємо за потрібне розглядати обидва елементи як рівноправні та взаємозалежні складові людського суспільства.
Дійсно, специфіка сучасних тенденцій розвитку України свідчить, що процес формування громадянського суспільства та правової держави проходить паралельно, під взаємним впливом і контролем. Необхідність вивчення громадянського суспільства, як самостійної наукової категорії, зумовлюється насамперед необхідністю реформування суспільного життя та формування основних рис майбутньої організації суспільства. Важливе місце у даному процесі належить теоретичному переосмисленню наступних категорій: «громадянське суспільство», «суспільство», «держава».
Енциклопедична література подає трактування суспільства в широкому та вузькому розумінні. Суспільство у широкому розумінні — це відокремлена від природи частина матеріального світу, яка розвивається історично та є формою життєдіяльності суб'єктів. У вузькому значенні — це певний етап людської історії. У теорії філософії та соціології суспільство найчастіше визначається як сукупність людських індивідів, об'єднаних для задоволення «соціальних інститутів» (Арістотель), контролю над своїми діями (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо), договір чи певна спрямованість інтересів (буржуазна філософія XVII — початку XIX ст.).
Суспільство — це передусім суб'єкт соціальної дії, який передбачає існування інших елементів соціального життя, з якими він перебуває у взаємодії, зокрема з державою та її інститутами.
Таким чином, суспільство становить інтерес з точки зору організації та впорядкованості його взаємозв'язків. У процесі розвитку людського суспільства на певному етапі з'являється така категорія, як громадянське суспільство. Осмислення загального поняття громадянського суспільства відбувається шляхом систематизації притаманних йому ознак.
У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин (А. Кочетков), інші — всі суспільні зв'язки, які виникають поза сферою політики (А. Одинцова) та розглядають його як сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самовиявлення інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій.
Група авторів першого в Україні «Політологічного словника» вважає, що «громадянське суспільство — це сукупність неполітичних відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних тощо), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і волі вільних індивідів та їх асоціації».
Ю. Красін і А. Галкіна під громадянським суспільством розуміють стабільну систему горизонтальних соціальних зв'язків, суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виросла безпосередньо з відносин власності, але не зводиться до них. В цій системі концентруються і оформляються економічні, професійні, культурні, релігійні та інші повсякденні інтереси соціальних прошарків і груп.
Таким чином, на відміну від держави громадянське суспільство не структуроване по вертикалі, не передає імпульсів, що керують зверху до низу, але створює мережу інтересів, які об'єднують всіх громадян у певну спільність, забезпечують стабільність політичної системи.
Отже, громадянське суспільство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.
Наведене визначення громадянського суспільства поєднує асоціативний, структурний та функціональний аспект розуміння вказаного суспільства. Але не слід забувати про один важливий момент, що громадянське суспільство, незважаючи на його структурованість, це, насамперед, суспільство, у якому пріоритетне значення мають інтереси людини.
Таким чином, громадянське суспільство — не сукупність ізольованих індивідів, а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціально-політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших) та потреб членів суспільства. 
Це — сфера самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій та організацій, обмежених відповідними законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації діяльності громадян і організацій з боку державної влади.
Такий підхід до аналізу громадянського суспільства дає можливість зробити висновок про те, що воно має відображати суспільні відносини, взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини. У той же час громадянське суспільство — не будь-яке суспільство, а сукупний індивід, який виступає через систему різних асоціацій, об'єднань своєрідним регулятором свободи людини.
Іншими словами, громадянське суспільство — це сфера соціальної взаємодії, що складається зі сфери особистого життя людини, різноманітних об'єднань, громадських рухів і публічної комунікації.
Концептуальне вирішення проблеми розуміння сутності громадянського суспільства неможливе без аналізу його структури.
Структура суспільства — це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку.
Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п'яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.
Соціальна система — певна сукупність об'єктивно сформованих взаємозв'язків між ними, а саме:
а) інститути сім'ї та відносини, що обумовлюють її існування;
б) відносини, які відображають соціальну сутність людини (клуби, об'єднання);
в) відносини, що виникають між соціальними спільнотами (групами, націями, расами тощо).
Економічна система — це сукупність економічних інститутів і відносин, у які вступають люди у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання сукупного продукту, реалізації права власності.
Структурними елементами економічної системи є: приватні господарства; акціонерні товариства; кооперативні господарства; фермерські господарства; індивідуальні, приватні підприємства громадян.
Політична система — це сукупність цілісних саморегулюючих елементів:
а) держава;
б) політичні партії;
в) суспільно-політичні рухи та відносини, що між ними виникають.
Духовно-культурна система — це відносини між людьми, їх об'єднаннями, державою та суспільством у цілому стосовно духовно-культурних благ та різного роду матеріалізованих інституцій, через які реалізуються дані відносини, що пов'язані з освітою, наукою, культурою, релігією.
Інформаційна система — це система, яка складається в результаті спілкування людей та через мас-медіа (підприємства, об'єднання, що здійснюють виробництво та випуск засобів масової інформації).
Структурні елементи громадянського суспільства мають відповідати певним вимогам:
1. Економічна система діє за принципами самоорганізації, саморегулювання та самоуправління;
2. Соціальна система має чітко виражене структурне оформлення;
3. Політична система виступає, з одного боку, в формі механізму узгодження соціальних інтересів у суспільстві, а, з іншого — як найбільш повне вираження загального національного інтересу.
У юридичній літературі щодо вирішення питання структури громадянського суспільства сформувались різноманітні підходи.
Так, В. Варивдін вважає, що у економічній сфері структурними елементами громадянського суспільства є недержавні підприємства: кооперативи, орендні колективи, акціонерні товариства, асоціації кооперативів та інші добровільні об'єднання громадян у галузі господарської діяльності, які створюються ними з особливої ініціативи.
Соціальна сфера громадянського суспільства включає інститут сім'ї, громадські організації та рухи, інші організаційно оформлені та неоформлені об'єднання, органи громадського самоврядування за місцем проживання чи у трудових і навчальних колективах; механізм виявлення, формування суспільної думки, а також вирішення інституційного оформлення інтересів, що виникають у суспільстві і проявляють у культурній, цивілізованій формі у рамках конституції і законів держави.
Духовна сфера громадянського суспільства передбачає свободу думки, совісті, слова; самостійність та незалежність від державних та політичних структур, творчих, наукових та інших об'єднань.
А. Одинцова відносить до елементів громадянського суспільства:
1. Різні асоціації, що здійснюють свою діяльність на підставі реального самоврядування (територіальні, виробничі, за інтресами та інші, а також їх органи);
2. Правову державу, її аппарат;
3. Політичні партії, що вважають за основне у своїй діяльності консенсус з іншими інститутами громадянського суспільства стосовно фундаментальних суспільних цінностей;
4. Інші структури, які засновані на єдності інтересів та функціонують на підставі горизонтальних зв'язків.
Проблематика громадянського суспільства доволі складна, вона не обмежується структурними моментами у його функціонуванні та розвитку. Важливе місце у дослідженні даного феномена належить узагальненню тих особливостей, які притаманні громадянському суспільству.
По-перше, громадянське суспільство розглядається як сукупність вільних індивідів. Це знаходить вияв у різних аспектах, а саме: економічному, соціальному та політичному.
Суть економічного аспекту полягає у тому, що: 
1) кожний індивід є власником тих засобів, які необхідні для його нормального існування; 
2) індивід має право на свободу вибору форм власності;
3) на вільний вибір роду занять, професії та користування її результатами.
Соціальний аспект розглядається як: належність індивіда до певної спільності (сім'ї, клану, класу) чи автономна його самостійність з метою забезпечення своїх потреб.
Політичний аспект вимагає свободи індивіда, що виявляється у можливості бути членом партії, брати участь у виборах.
По-друге, громадянське суспільство — це відкрите соціальне утворення, що зумовлюється: 
1) відсутністю жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики; 
2) правом вільного в'їзду та виїзду; 
3) обміном інформаційними, науковими та освітянськими технологіями з іншими державами.
По-третє, громадянське суспільство — це складна структурована система (плюралістична), для якої характерна повнота, стійкість та відтворюваність.
По-четверте, громадянське суспільство — це система, що має свої механізми розвитку та управління, тобто: 
1) громадяни, які вступають у різні відносини, реалізують свої потреби та забезпечують цілеспрямований розвиток суспільства без втручання державних структур; 
2) громадянська ініціатива, громадянський обов'язок дає можливість для розвитку всіх структур громадянського суспільства.
По-п'яте, громадянське суспільство — це правове демократичне суспільство, для якого є характерним: 1) визнання та матеріалізація ідей верховенства права, особливістю останнього має бути поділ на публічне і приватне право;
2) єдність права та закону; 
3) правове забезпечення і розмежування діяльності різних гілок влади; 
4) розвиток та вдосконалення суспільства разом з розвитком і вдосконаленням правової держави.
Отже, формування уявлень щодо визнання поняття громадянського суспільства, його структури та особливостей відкрите для подальшого обговорення і наукового аналізу.
Лариса Щепьоткіна

Комментариев нет:

Отправить комментарий