ВНИМАНИЕ

Материалы публикуемые в блоге это интернет обзор местных и зарубежных средств массовой информации.
Все статьи и видео представлены для ознакомления, анализа и обсуждения.
Мнение администрации блога и Ваше мнение, могут частично или полностью не совпадать с мнениями авторов публикаций.

понедельник, 25 апреля 2016 г.

Сергій Кириченко. ДВАДЦЯТЬ ЛІТ ПІСЛЯ. АБО ЧИ ПОТРІБНА КОНСТИТУЦІЯ В УКРАЇНІ?


Літа швидко плинуть. Ніби вчора буремно сперечалися представники доби політичної еліти в Україні 1996 року. А вже на дворі 2016 рік. Багато з нас мали надію на створення і становлення потужної держави і центрі Європи. Ми мислили тими категоріями, що, встановлені через договір народу із державою, основні правила гри у формі Конституції України, як ноти на партитурі, дозволять державним «диригентам» гарно зіграти досконалу партію під назвою «Україна».

Саме ця думка виснажувала нас, депутатів українського парламенту, майже цілодобовими засіданнями, починаючи з квітня, і до кінця червня 1996 року. 
В короткий об’єм трьох сторінок я не зможу вичерпно передати усю атмосферу та насиченість фактами тих подій. Адресую читача лише до унікального видання, яке наш колега, екс-голова Нацбанку України, Гетьман Вадим Петрович найперший і найшвидше випустив у формі документального нарису під назвою «Як приймалась Конституція України» (в мережі Інтернет є електронна версія - http://adhdportal.com/book_3346_chapter_2_Pro_avtora.html) у літературно-публіцистичному стилі на 128 сторінках. 
Про швидкість виконання роботи свідчать безліч граматичних  помилок на його сторінках, які аж ніяк не применшують змістовної цінності цієї книжки.  Презентація нарису відбулася у четвер 19 вересня 1996 р. о 18:30 у приміщенні Міжбанківської валютної біржі на вул. Шота Руставелі, 39/41.
В цьому виданні Вадим Гетьман, вдало застосовуючи документи різних органів парламенту та власні любительські фотознімки, відтворив дух і атмосферу тих днів, думки багатьох депутатів із тих, хто найбільше попрацював над створенням Основного Закону новоствореної держави.
Я доповню, написане В.Гетьманом, лише декількома фактами, про які навіть він та й інші колеги не сказали у своїх спогадах.
Факт 1. На початку обговорення проекту Конституції треба було визначитися із терміном, який би юридично, граматично, змістовно-духовно і культурологічно-історичним, неконфліктним чином визначив зміст складу населення новоствореної держави Україна. Саме цей термін повинен був відтворити назву основного суб’єкта Конституції – багатонаціональний склад народу України. Не вдаючись у відтворення чисельних, наявних тоді варіантів, з подачі нашого колеги О. Лавриновича, ми зупинилися на варіанті, який переконав нас авторитетністю і серйозністю аргументації. Термін цей містився на стелі пам’ятника генералові Ватутіну, встановленому у сквері, розташованому під стінами Верховної Ради. На ній є надпис : «Герою Радянського Союзу Генералові ВАТУТІНУ від Українського народу». Саме завдяки цьому фраза «Український народ» і була визначена нами, як конституційна.
Думаю, що після цього «гарячі» і не дуже розумні голови в Україні охолонуть у своєму холуйському пориві знести пам’ятник Ватутіну, ніби як «символ тоталітарного минулого Радянської України та СРСР». Бо цей пам’ятник двічі послугував нашому суспільству: у висловленні подяки великому патріоту за рятівний мир через жертву свого життя, і за свободу та суспільне примирення усіх, хто сьогодні живе на святій землі Київської Русі.
Факт 2. Конституція писалася на землі предків, духовність культури яких і сама мала велике Божественне начало і шанобливо ставилася до духовних засад усіх інших культур, представники яких тимчасово чи постійно перебувають на території країни, що повинна була стати державою Україна. З огляду на це я проявив ініціативу і запропонував своєму колезі угорцю Івану Попеску умовити колег по Тимчасовій спеціальній комісії з доопрацювання проекту Конституції України включити до змісту проекту Конституції слово «БОГ», яке однаково сприймається представниками усіх світових релігій та конфесій.
Для цього ми вдвох написали відповідний документ і офіційно, за нашими двома підписами, подали його на адресу нашої Тимчасової комісії, щоб він пройшов реєстрацію. Місцеположення слова Бог нами було визначено в Преамбулі, а саме: «…усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…». Саме такий варіант і був затверджений при кінцевому прийнятті Конституції України. Може це не дасть зникнути нашій цивілізації з займаної сьогодні території.
Факт 3. В.Гетьман, як наш колега по Тимчасовій спеціальній комісії, дуже наполегливо пропонував включити до переліку суб’єктів, які мають право законодавчої ініціативи, перерахованих у ст.93 проекту Конституції, також Національний банк України. Я особисто виступав проти такої ініціативи, бо це суперечило не тільки здоровому глузду, а й світовій практиці та конституційному праву більшості, якщо не усіх країн світу. Член парламенту, Президент та Уряд, – ось вичерпний перелік суб’єктів законодавчої ініціативи, яким задовольняються більшість країн світу. Та мабуть така наполегливість В.Гетьмана була спричинена багатолітньою роботою Вадима Петровича у банківській сфері та безпосередньо у Нацбанку України. В його свідомості верх узяв явно корпоративний інтерес на шкоду суспільному.
І саме мого голосу не вистачало В.Гетьману, щоб його пропозиція почала розглядатися в подальших обговореннях змісту статей законопроекту конституції. Зважаючи, що загальна кількість Тимчасової спеціальної комісії складала 28 членів, то для результативної підтримки будь-якої пропозиції формально потрібно було набрати 15 голосів. В подальшому В.Гетьман отримав мій голос, але тільки пов’язавши свій інтерес із моїм. Про це свідчить наступний факт.
Факт 4. Я дуже ретельно вивчив правові системи «локомотивних» країн світу. І набрався впевненості, що система прокуратури України не повинна займати якесь особливе виокремлене місце, коли для неї виписується окремий розділ в Конституції, а сама система прокуратури існує як окрема потужна структура в системі виконавчої гілки влади, що обслуговує політичні та економічні інтереси вищих посадових осіб. Практика Німеччини свідчила про правильність визначення місцеположення прокуратури в системі судової гілки влади. Саме таку реформу я і пропонував у наступній фразі пункту 8. Розділу XV. Перехідних положень Конституції України: «8. … Після прийняття зазначених законів і формування системи досудового слідства прокуратура України, очолювана Генеральним прокурором України, діє в структурі органів судової влади».
Але, набравши лише 14-ть голосів членів Тимчасової спеціальної комісії, мені не вистачало лише одного голосу, щоб моя пропозиція увійшла в проект Конституції для подальшого затвердження Верховною Радою України. Ось тут, заради головнішого і важливішого, я і запропонував В.Гетьману підтримати мою пропозицію в обмін на мою підтримку його пропозиції, яка не носила принципового характеру і не могла нашкодити суспільству.
Вадим Петрович погодився, в результаті чого, при затвердженні проекту Конституції України в першому читанні 04.06.1996 р. п.8. Перехідних положень містив і мою пропозицію про функціонування прокуратури України в системі судової гілки влади держави. Але, на жаль, В.Гетьман не виявився послідовним у своїй поведінці, і вже на останньому засіданні Тимчасової спеціальної комісії 27-го червня 1996 р., саме перед вирішальним нічним голосуванням і прийняттям Конституції, він не підняв руку за кінцеву підтримку моєї пропозиції щодо реформи Генеральної прокуратури України. І це, не дивлячись на те, що я його пропозицію підтримав саме на тому засіданні. Але ст. 93 голосувалася раніше, ніж п. 8 Перехідних положень. І тому, отримавши від мене послідовну підтримку, В.Гетьман зважив, що я вже не можу йому нашкодити, а він вирішив, мабуть, піти назустріч якимось корпоративним інтересам тих, хто міг підговорити В.Гетьмана зашкодити моєму плану реформи системи прокуратури, яку підтримала половина членів Тимчасової спеціальної комісії. Ось така драма боротьби за досконалу і корисну для народу Конституцію. Минуло чимало літ, і в ст.93 Конституції право законодавчої ініціативи Нацбанку України було скасоване, а органи прокуратури України позбавляють все більших повноважень.
Як показав час і події минулих 20-ти років після затвердження Основного закону, доля України пішла все ж таки не за сценарієм тої Конституції, на яку ми покладали великі надії і сподівання.
Вже під завісу другого терміну перебування на посаді президента Л.Кучми знов гостро постали питання розподілу повноважень між законодавчою (парламентською) та виконавчою (президентською, урядовою) гілками влади. На сьогодні вже чотири рази вносилися зміни до  Основного Закону: 08.12.2004 р.; 01.02.2011 р.; 19.09.2013 р. та 21.02.2014 р.
Але наскільки легковажно і брутально політики післянашої доби (політичної еліти 1996 р.) стали ставитися до переписування, «вимикання» та «вмикання» відповідних положень Конституції, можна зрозуміти, кинувши лише біглий погляд на факти чотирьох змін, внесених до Конституції, після її затвердження нами – народними депутатами парламенту другого скликання.
Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. за підписом президента Л.Кучми було визнано  неконституційним  згідно  з Рішенням Конституційного  Суду  N 20-рп/2010 від 30.09.2010 у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
Не дивлячись на практику минулого, Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21.02.2014 р. за підписом виконуючого обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України        О.Турчинова на сьогодні діє. Хоча в саме той день, 21.02.2014 р., Президент України В.Янукович підписав «Угоду про врегулювання кризи в Україні», коли її скріпили три лідери опозиції В.Кличко, А. Яценюк, О.Тягнибок, міністри закордонних справ Німеччини ФВ.Штайнмайер, Польщі Р,Сікорський, представник МЗС Франції Е.Фурн’є.  При цьому Конституційний  Суд не насмілюється затвердити рішення про визнання зазначеного Закону неконституційним у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. А порушення мали місце більш серйозні ніж ті, за яких було скасовано зміни до Конституції від 08.12.2004 р. Ось така реальність сьогодення.
Олігархічні гроші та зв’язки  з іноземними патронами стали вирішальними чинниками впливу на суспільні відносини в сучасній державі Україна. Правила, встановлені Конституцією, діють лише на папері, а в реальному житті ніяких конституційних гарантій від держави та її вищих посадових осіб, громадяни України не відчувають і на практиці не отримують в масовому порядку.
В повітрі довгий час пахне не тільки парламентською, урядовою кризами, але й порохом довготривалої війни та неприкритим геноцидом можновладців щодо героїчного і роботящого народу України. Такий конфлікт, рано чи пізно, не тільки повинен бути вирішений, але й повинна бути введена в дію та Конституція, яка СПРАВЕДЛИВО встановить прийнятні умови життя для всіх, хто хоче щастя собі і всім, які навколо нього. Хоча і це не догма, бо наші предки, впродовж довгих віків, потужно розвивалися без Конституції. Сучасні Великобританія та Ізраїль аж ніяким чином не потерпають від відсутності Конституцій, що може лише підтверджувати наявність режисерів світу, які пишуть «сценарії» для інших, відкидаючи будь-який сценарій для себе.

Заслужений юрист України                                    Сергій Кириченко


Комментариев нет:

Отправить комментарий