ВНИМАНИЕ

Материалы публикуемые в блоге это интернет обзор местных и зарубежных средств массовой информации.
Все статьи и видео представлены для ознакомления, анализа и обсуждения.
Мнение администрации блога и Ваше мнение, могут частично или полностью не совпадать с мнениями авторов публикаций.

понедельник, 21 марта 2016 г.

Хто є власником у державі?

Римма БІЛОЦЕРКІВСЬКАВалентин ТОРБА, «День»
22 липня, 2015 - 12:43
Римма БІЛОЦЕРКІВСЬКА:
 «Боротьба за обстоювання прав громад небезпечна для олігархів»

Ім’я Рими Білоцерківської добре відоме підприємцям сходу України ще з часів податкового Майдану. Тоді слово «громада» відлунювало міфічністю терміна з нетрів українського законодавства. Підприємці лише вчились захищати свої права, і Римма Миколаївна об’єднувала активне коло громадськості, пропагуючи справу захисту цих прав юридичними шляхами. 


Нагадаємо, влада тоді тиснула на подібних підприємців всілякими способами. В Луганську, наприклад, до деяких підприємців, крім усіх можливих перевірок, заходили в «гості» правоохоронці й нищили майно. На саму Білоцерківську свого часу було порушено сфабриковану кримінальну справу, коли вона намагалась завадити незаконному будівництву в Сєверодонецьку. На зміну «бандитським» 1990-м прийшов «бєспрєдел» системи Кучми — Януковича. Звідки з’явились олігархи і який вони мають стосунок до власності, яку вважали і називали народною? Чим загрожують нам нещодавно запропоновані зміни до Конституції? На що українське суспільство має, перш за все, звернути увагу для того, щоб усвідомити шляхи якісної зміни відносин держави та громадянина? Якраз на ці теми була наша розмова з правозахисником, лідером організації «Правовий простір» Риммою БІЛОЦЕРКІВСЬКОЮ.

— Вам завжди була близькою тема територіальних громад. Останні зміни до Конституції, що їх запропонував Президент, нібито мають конституційно закріпити ідеї децентралізації. Як ви оцінюєте ці починання?
— Я юрист і нічим іншим, як юридичними термінами, кваліфікувати це не можу. Це — злочин. У чому полягає цей злочин? У тому, що це відкрите викрадення національного багатства України, яке ми ще з 1990 року так і не оформили на український народ, тобто громадян України. До 1996 року — коли було ухвалено Конституцію, був інший власник цього багатства. Тоді ж офіційно змінився цей власник — ним став, як у всій цивілізованій Європі, громадянин. До цього таким власником були адміністративно-територіальні одиниці в особі рад народних депутатів. На практиці ж досі фактично все так і залишилось. Тобто ми з вами живемо практично в УРСР. Все має бути інакше, власник — громадянин, обліковується власність громадян у громаду, а потім уже йде держава — республіка, як спільна справа громад. На жаль, цього не відбулося. Позаяк ми не облікували цього національного багатства і всі 25 років жили за радянськими принципами ставлення до національного багатства, то олігархи їм користувались і зрештою довели нас до війни. Це неоформлене багатство є лакмусовим папірцем для будь-яких конфліктів. Я це бачу на прикладі мого міста. Коли 2004 року виграли вибори «помаранчеві», то 2006-го ми в Сєверодонецьку два місяці бачили «Беркут», «чорних чоловічків», які намагались захопити «Азот». Один олігарх намагався його привласнити собі. Потім ми отримали документи, що об’єднання «Азот» не може належати будь-якому олігархові. Воно чекає, доки його оформить територіальна громада. Олігархи знають, що коли зміниться влада, то у них почнуть забирати ці підприємства. Адже це майно не оформлено як власність за законом, а його забирає той, у кого більше інструментів впливу на чиновників органів влади.

Чого хочуть досягнути змінами до Конституції? Насправді вони, наприклад, те ж саме Сєверодонецьке об’єднання «Азот» прагнуть залишити поза конституційними нормами. Зараз статтею 142 Конституції закріплено таке: 

все, що на 28 жовтня 1990 року перебувало у власності адміністративно-територіальних одиниць в особі рад народних депутатів і тодішньої держави УРСР, має бути обліковано у власності кожної територіальної громади й відповідно належати до власності держави.
 Громадяни цей нюанс зрозуміли, вже багато років триває боротьба за обстоювання прав громад, що становить небезпеку для олігархів. Таким чином автори змін до Конституції змінили статті 142 і 143, де йдеться вже не про загальне національне багатство, а про власність виключно територіальної громади. 
    Тепер згідно з запропонованими змінами, територіальна громада — це власник тільки комунального майна, а це комунальні підприємства, організації та установи. Повірте мені, ми це вже дослідили, в жодному комунальному підприємстві немає ніякого майна. Ні землі, ні природних ресурсів, нічого іншого. Нас — громадян — фактично обікрали, залишивши нам лише комунальну власність.

До речі, пан Ткачук, який зараз пропагує децентралізацію, каже, що цю децентралізацію закладено у змінах до Конституції. Ця децентралізація вже є в самій Конституції. Її треба просто виконувати. Все це має вирішуватись, як у Польщі — через статут. Податки мають залишатися в громаді. Зараз відповідно до статті 142 Конституції єдиним власником податків є територіальна громада. Через статут це питання має бути вирішено — 70% в громаді, 30% податків ідуть наверх. Моя приватна власність — гроші мають перейти через податки до моєї ж публічної власності — територіальної громади. В інший спосіб це реалізовуватися не може.

— Це відбувається при зовнішній декларації начебто децентралізації і акцентів на правах громад? Тобто маємо справу з підміною понять.
— Треба розуміти, що влада нам нічого дати не в змозі. Нам це все дає Конституція, яку вони хочуть змінити. Вона надає публічне право власності, а цивільний кодекс — володіти, користуватись і розпоряджатись цим майном. Волевиявлення на виборах — це є воля, підкреслюю, власника кому саме передати у безпосереднє управління своє майно. Ця принципова деталь замовчується, і йдеться про передачу більших повноважень до органів місцевого самоврядування.

 Зараз порушується тема так званого «особливого статусу» деяких регіонів Донбасу, який так само подають під виглядом розширення місцевого самоврядування. Як ви до цього ставитесь?
— Про особливий статус деяких регіонів Донбасу написано в Перехідних положеннях. Це місточок від існуючої Конституції до зміненої. Ні в першому, ні в другому варіанті Конституції немає ніяких норм щодо згаданого «особливого статусу». Тобто вони нічого не змінюють, але при цьому вони зроблять це по факту. Ми ж нічого не знаємо, як невігласи. Ми не дожили до того, щоб, як у поляків, у нас стало модно знати свої права. Таким чином влада скористається рядочком у Перехідних положеннях для того, щоб фактично відокремити окуповані території, а вже потім остаточно змінять Конституцію через референдум. Переконана, що це така «багатоходовочка», яка передбачає нашими руками через референдум змінити статті, де прописані наші права, змінити 13 і 14 статтю, які не дають змінити згадані 142, 143 статті. Це все суперечить і міжнародному праву. Отже прийняття таких змін до Основного Закону мають склад злочину.

— Історія в Мукачевому продемонструвала проблему негативного впливу на громади місцевих «еліт», «князьків». Чи готові громади бути повноцінними суб’єктами держави?
— Ви загадуєте самоврядування, а я кажу про власника. Там, де виникає власник, а ми в багатьох селах вже проводили загальні збори, там таких дурниць не виникає. Понад те, таких «князьків» женуть у шию і говорять: ми вас слухали 25 років, а тепер усвідомте, що ви звичайні громадяни і маєте право проголосувати на виборах один раз, які й усі ми.

 Усі 25 років ми бачимо, як олігархічна влада робить все, щоб такого відчуття власника у українця не з’явилося.
— Саме так. Коли виникає власник, то радянські схеми не працюють.

— Практика показала і те, що там на сході, де був власник, а не пролетарській пережиток, там бандитів не пустили.
— Я маю сумнів, що на сході, крім деяких створених нами громад, усі усвідомлюють цю проблему. Приватна власність не створює національної безпеки, але національна економіка, якої у нас зараз немає, дає національну безпеку. На власному досвіді знаю, що євроремонт в квартирі, власний магазин, власний бізнес не захистить від війни. Тільки національна безпека через основу національного багатства може захистити. Це має бути в комплексі.

 Ви говорите про те, що у вас є досвід створення територіальних громад.   Це досвід Сєверодонецька?
— Ні. У Сєверодонецьку у нас є потужна група підприємців, які зі мною працюють багато років. Ми там розібралися з ринками, з публічною власністю на землю, з органами самоврядування. Останні три-чотири роки я більше витрачаю часу на іншу Україну. Дозрілі до громад більше Львівська та Івано-Франківська області. Там останню громаду знищили 1949 року. Тобто вони ще пам’ятають це. В одному селі Львівської області нам розповідали про те, що вони громадою створили молокозавод ще до 1949 року. Брали кредити, працювали там. Тепер цей завод міська рада продала, і нині там приватний офіс. Коли львів’яни порушили це питання, то виявилось, що у міської ради навіть документів на той завод не було.

 Озираючись на всі роки незалежності, на ваш погляд, коли трапився збій в системі ставлення до власності? Коли державний механізм зламався, залишивши нам лише шлях революцій, а не еволюції?
— Я не історик, а юрист. Юридично я проаналізувала коли це сталось. 1990 року, коли проголосували про втрату чинності поняттям «загальнонародна державна власність», то я відчуваю, що ті, хто за це голосував, були державниками у Верховній Раді УРСР. 
           24 серпня 1991-го  Кравчук проголосив ту Раду іншою без всіляких підстав, потім провів збори президента країни, якої ще не було, за підробленим законом від 5 липня 1991 року, який натомість ніде не оприлюднили. Із цього почалося нехтування законом. 
      Потім уже 1996 року Кучма разом із Медведчуком не оформили громадянина держави як публічного власника. Не забуваємо про закон 1995 року про фінансово-промислові групи. Із того моменту почався час панування олігархату й ігнорування інтересів справжнього власника в цій країні.

Комментариев нет:

Отправить комментарий